Таємниця блакитного лісу (закрито)

Я кохаю тебе

- Чому ти тут ?
- У мене і до вас таке ж питання.
- То це означає, що я весь день просидів у бібліотеці дарма ? Я хотів тебе витягнути звідти... І як так вийшло, що ти біля них опинився.
- Я... Ну почнемо з того, що я не хотів їй допомагати у кривавих справах, тому мені потрібно було дізнатись заклинання, яким вона мене зачарувала у ту потвору, якою я був. Я думав, що це легко, але як виявилось ні, на це пішло багато років, і от учора, я знову спробував це зробити... Але вона помітила, що я нишпорю в її кімнаті і коли зайшла до неї то застала мене біля книжки... От тоді і все почалось, її погляд був убивчий, я сам не розумію як залишився живий. А так от... Вона вишвирнула мене зі свого дому та позбавила сил. А коли я прокинувся то побачив, що знову маю людські руки. Але радіти я не поспішав, у моєму животі була величезна рана, я старався підвестись, та нічого не виходило, тому я вирішив повзти, мене вистачило лиш до наступного дерева, потім сили покинули мене. А потім я почув голоси, які були дуже близько, і це були ось ці троє, я їх вже бачив тоді у домі відьми і точно впевнений був, що вони допоможуть... Так і виявилось...
- Ого... - Тарас був здивований не менше Венцеслава.
Почувши здивування Тараса, Деян подивився на нього. Раніше тільки на його слова він так реагував, а зараз...
- Мх... - Деян не знав у чому причина таких ревнощів.  Але дивлячись на Тараса він розумів чому, тому що цей хлопець дійсно був зацікавлений.
- Тоді стоп... Мені треба подумати, що робити далі.
- А зі мною що буде ?
- З тобою ? Деян ти не проти, якщо він трохи поживе у тебе ?
- Не проти... - Скрізь зуби промовив Деян.
- Щось сталось ? - Звернувся до Деяна Тарас. Його ніжний голос вивів Деяна з ревнивих роздумів.
- А ні, нічого...
- Деяне. - Промовив батько хлопця.
- Що ?
- У мене до тебе прохання, ти можеш піти до озера та позвати водяного сюди, ну і своїх друзів теж можеш піти привести, бо ми збираємось роздумувати про план захоплення її дому.
- Добре. Я піду, тільки якщо цей Левко хоч щось буде чіпати своїми руками у моєму домі, я його...
- Та я ж і не хотів...
- Він нічого чіпати не буде. Все вирішили, ти йдеш і всіх приводиш, а Тарас залишиться тут придивитись за Левком.
- Ні. Тарас іде зі мною.
- Ну добре, нехай іде.
Деян взяв Тараса за руку та попрямував до озера.
Коли вони йшли по лісі то Тарас запитав у хлопця:
- Ти на мене за щось образився ?
- Ні.
- Тоді чому ти так поводишся ?
- Як ?
- Ну ось так... Ти... Я не розумію, що зробив не так...
Деян подивився на Тараса. Він побачив, що той засмучений. Стиснувши сильніше його руку, він промовив.
- Просто... Не подобається мені цей Левко... Він якийсь... Ну, я не можу сказати який, просто не такий як я хотів би.
- А мені його шкода...
Деян знову подивився на Тараса.
- Так я розумію, що він був підлеглим відьми, але можливо, він не по своїй волі ним став... І зараз він готовий допомогти нам, тому я вважаю, що не потрібно дивитись на нього зверхньо. Так, остерігатися треба, але не принижувати...
- Тарасе...
- Що ?
- Він привабливий ?
- Що ? А ну він гарний, як на мене. Але... Для м-мене ти найкрасивіший... І т-тільки ти мені п-подобаєшся...
- Ти... - Деян відчув як його тіло вкрилось мурашками та серце почало битись частіше.
- Що ?
-  Я кохаю тебе...
Від цих слів на лиці Тараса з'явився рум'янець, а на вустах була ледь помітна усмішка, така ніжна і щира.
- Я т-тебе також к-ко... кохаю...
Ці слова для Деяна були дуже важливі. Того поганого відчуття більше не було. Було лиш те, що щось в середині хлопця неначе заспокоїлось і знову стало на місце.