Я бачу, вас цікавить пітьма?

_1_

Перші дні у Гоґвортсі пролітають як в тумані. І єдине, що він зауважує за собою - нескінченні порожні слова в нікуди. Він розмовляє з усілякими людьми, які як-не-як захоплюються ним, і помічає за собою лише невелике тепле почуття не байдужості, тому що йому дуже складно спілкуватися після довгого метання самотності.

Коли Гаррі Поттер здійснює свою маленьку меланхолійну мрію, яка протягом усього дитячого життя облаштовувалась як сходинки в голові, йому здається, що всі його проблеми зникли за дверима маленької комори, де окрім полиці з соліннями та павутиння з павуками хлопцю не знайти належного для себе місця.

Тепер відомий Поттер має друзів, магічну паличку, велику довгу мантію, що покриває його руки, куплені підручники за свої гроші та смачну їжу в їдальні.

Те що є, мабуть, у кожного, тепер є і в нього. Його цінують, люблять, поважають і дехто боїться.

У відомого хлопчика чекає гарне майбутнє - так сказав йому могутній чарівник з усіх, а точніше директор Гоґвортсу Дамблдор. І якщо він буде робити все можливе, то багато стежин відкриються перед ним.

Час йшов. Нескінченні пари зілля, прогулянки магічним замком, напханий таємницями з різних боків, живими картинами, закритими наглухо дверима...

Якось Гаррі Поттер зупиняється серед цього водороту подій в його житті.

Хлопчик, який вижив, стояв посеред порожнього коридору і дивився далеко за межі цього замку.

Він дивився на потрісканий від старості граніт, свічки, покриті розводами вікна, величезні колони, простягнуті до стелі.

Гаррі Поттер дивився на все так пильно, що навколо його очей скупчилися дві сльозини, що ось-ось вийдуть назовні.

- Гаррі, ось ти де! Я тебе ледь знайшов, - Рон кличе його, і Поттер, що зовсім недавно прибув до Гоґвортсу, витер швидко сльози; товариш не настільки пильний, щоб щось запідозрити. - Ходімо, зараз будуть важливі збори.

Гаррі киває головою у відповідь і вони прямують до їдальні.

Тим часом біля них ворушиться якась постать високо марячи над ними, але така непомітна, що розчиняється в сонячному світлі.

У їдальні пахло так смачно, що у Рона Візлі стікала слина рікою, він намагався зосередитися на словах вчителів і вічно невдоволеного Снейпа, але йому було дуже тяжко. Перед ним в тарілці лежала поживна та смачна ніжка курки, ніби ось-ось і сама потрапить до рота.