Я бачу, вас цікавить пітьма?

_6_

Вітер дмухав прямо в обличчя, коли вони вирішили вийти рано вранці на прогулянку.

Гаррі, одягнений в теплий светр з м'якими рукавичками, відчував поколювання на щоках від зустрічного вітру.

По переду нього йшла Герміона, одягнена в мантію, де під неї виднілася улюблена рожева кофта. Комплект шарфа з шапкою, зв'язаний власноруч матір'ю, личив до її каштанового волосся. Рон тримав її за руку й про щось радісно розповідав.

На вулиці було тепліше, аніж завжди, завдяки глобальному потеплінню. З-під розталого снігу виднілася зелененька трава й було відчуття, що після січневих канікул в Гоґвортсі прийде рання весна.

Драко приєднався до них пізніше. Одягнений в улюблений затишний кардиган сірого кольору з візерунками змії, він прямував до Гаррі, який, спинившись посеред прогулянки, дивився на безхмарне небо.

Бачити в компанії слизеринця серед ґрифіндорців тепер не було нікому неочікуваним, бо нарешті факультети перестали воювати. Різнобарвна форма факультетів тепер змішалася. В коридорах навіть можна було побачити зелено-синій, ба більше, жовто-зелені кольори.

Безмовно вони стояли так довго. Герміона, яка хотіла гукнути Гаррі, щоб той приєднався до них, завмерла. Драко дивився на її кращого друга інакше, так, як ніколи б не поглянув, але зараз очі Мелфоя були сповнені беззахисного приречення перед почуттями. Хоч Гаррі споглядав на небо, в його силуеті теж відчувався страх.

— Їм зараз важко за все, — прошепотіла розумна дівчина.

Все розуміла. Обидва тільки доторкнулись до один одного можуть втратити це тепло назавжди.

— Так, — погодився Візлі, що здивував дівчину. — Гаррі дуже переймається за розставання. Мені Джіні сказала, що знайде кращу кандидатуру.

Вона погодилася, хоча мала на увазі не це. Взявши Рона за руку, вони пішли гуляти далі. В голові інтуїтивно рухались механічні шестерні, розмірковуючи про їхній план.

— Це скоро станеться. Сподіваюсь наша прогулянка не підозріла.

Драко кивнув, підтверджуючи слова Поттера. Як би вони не хотіли, а йшли в лігво як підлітки, що не мали за спиною очевидної стіни на яку б могли спертися й перепочити.

— Знаю, що ти відчуваєш, що не готовий, — почав Мелфой, але побачивши сумний у відповідь погляд, продовжив: — Це єдиний варіянт.