Я тебе досі кохаю

Зустрічь після Різдва

POV: Вільгельм

Ось і настав день коли всі учні Гіллерска повертаються до навчання, в том числі і я.Я вирішив, що не буду змінювати школу знову. Близько 10-ої години я попрощався з батьками,неохоче обняв маму і сів в машину. Так як пансіон за містом ми їхали туди десь пів години.Всю дорогу я думав про Сімона.
"Я нарешті тебе побачу Сімме"-думав я.
Я розумів, що все не буде, як було раніше.Слова Сімона крутилися в мене в голові:
"Я не хочу бути чиїмось секретом"-сказав він,коли я запропонував зустрічатися,але не виходити на люди разом.

Я i не помітив, як ми під'їхали до Гіллерска.Біля входу в пансіон було багато дітей і їх батьків.Багато хто скосо на мене дивилисьі я розумів чому.Я побачив Августа,який хотів підійти до мене та я зробив вигляд наче його не існує і попрямував до своєї кімнати.Попросивши охорону нікого не пускати, я замкнув двері і впав на ліжко.Та довго в спокої побути не вийшло.

-Крон-принце,директорка попросила повідомити вас,що за 15 хвилин шкільний хор буде співати,всі мають бути там.-сказала Малін (жінка,яка працює моїм охоронцем )
-Вже йду.-відповів я.

Я вийшов і пішов до місця зборів.

POV: Сімoн

-Я чула Вільгельм тут.- сказала Сара.
-Так, знаю.Я бачив,коли ми виходили з автобусу, як він заходить до пансіону.

Ось всі учні,батьки та викладачі посідали на свої місця.Я з іншими учасниками хору вийшли і стали на свої місця.Я краєм ока помітив Вілле,він сидів з опущеною головою мов уникав мене.Я почав співати, Вільгельм в ту ж секунду,мов ошпарений  підняв голову.

POV:Вільгельм

"Це та пісня.Пісня, яка змусила мене усміхатись,коли я вперше приїхав до Гілерська.Пісня, яка познайомила мене з Сімме"-подумав я.
Я дивився на нього та все,що я бачив це розпач,образа і недовіра.

* Через годину*

У всіх святковий обід. Я сидів поруч з Феліс,бо Августа я ненавиджу більше, а ніж своє життя і мені начхати на те, що він мій троюрідний брат.Ну а з Сімоном я б просто згорів зі стида через те, що зробив йому.Тому Феліс на даний момент моя найкраща подруга,я вдячний їй за те, що допомогла викрити Августа.

* Після обіду*

Я все таки знайшов у собі відвагу і вирішив поговорити з Сімоном. Та я мав поспішати, бо він вже збирався повертатися додому. Підійшовши до нього, я сказав:

-Гей, ми можемо поговорити?
-Ми здається з тобою вже говорили. -не зацікавлений в розмові,відповів він.
- Сімме, прошу, давай поговоримо.Це займе лише 5 хвилинок.
- Добре,тільки швидше я маю їхати додому. -сказав він.

Ми відійшли подалі від сторонніх очей.Як тільки я впевнився,що поруч нікого немає я обійняв його.