«Колись давним-давно в одного чоловіка народилось чотири сини, такі бажані та довгоочікувані діти, які мали зайняти місце батька, перевершити його уміння. Але місце одне, а дітей четверо, тому з самого малечку батько спостерігав за своїми синами, за їх силою, розумом, душею. Найменший відразу відпав у батька як кандидат. Млявий, вічно сонний, неспокійний, хворобливий і блідий як поганка хлопець не міг виконувати навіть хатню роботу, не кажучи вже про вищу місію про яку говорив їм батько. В школі хлопець з'являвся дуже рідко через різні недуги, тому мало що тямив у науці, але перетворити свою слабкість у силу йому вистачило розуму. Село де вони зростали вмить охопила невідома хвороба, люди бігали від одного лікаря до іншого, їздити в місто, але все дарма, люди помирали, що тут, що в інших селах та містах. І от тоді батько став приглядати за своїм сином, слідкувати за його діями та вмінням користуватися силою.
«Я пишаюсь тобою, Чума, ти дуже добре попрацював. Але чи вистачить у тебе сил перевершити своїх братів?»
Третьою дитиною в сім'ї батько теж спочатку нехтував. Чим там було пишатися? Тим що він цілими днями сидів за столом та наминав пампушки, але все одно виглядав як мрець? Блідий, лисуватий, з ребрами, які випирали з під сорочки хлопець звертав на себе лише погляди, жалісливі погляди. В школі над ним також знущалися, адже в такому як він не було жодної фізичної сили, він не міг постояти за себе. Одного разу після таких образ хлопець втік зі школи до поля. Він так плакав і кричав від болю образи, що навіть не помітив як зелена трава, на якій він сидів перетворилась на попіл. Спочатку хлопець не зрозумів чому таке сталось, але коли його сльози знову впали на землю і перетворили її на чорний пісок, то тут він зрозумів свою силу. Наступного ранку село прокинулось від крику людей, які втратили весь свій урожай. Діти, які ображали парубка почали пухнути, їхні животи боліли від нестатку їжі, їхні батьки помирали віддаючи останню крихту хліба. От коли й в домі наших героїв зник хліб батько все ж звернув увагу на третього сина, на його піднятий дух, на його очі, які сяяли від помсти.
«Ти молодець, синку, пишаюсь тобою, Голоде, але чи вистачить тобі сили стримати свій гнів і не залишити нас без їжі? Чи зможеш ти себе контролювати, коли займеш моє місце?»
Своїми ж старшими синами батько пишався. Другий син був могутнім, сильним, величним, кремезним. Однією рукою він міг розбити колоду навпіл, його хода була настільки гучною, що інші хлопці почувши її ховалися якомога далі, його погляд був стальним, зустрівшись з ним хотілось провалитись під землю. Хлопець був запальним, його манили до себе сварки, бійки, помста, влада та зброя. Він був отаманом серед усіх, вів своїх соратників в бій не знаючи страху, він проливав чужу кров вимагаючи влади. Батько любив свого сина, але так само із Голодом переймався через те, чи вистачить його Війні втриматись і не знищить все живе на цій землі.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Присвячую твоїй душі
PoetryЛисти до того, хто доторкнувся до моєї душі. До тих, хто залишив слід по собі. До тих подій, які повністю її змінили. До тих куль, синців і шрамів. До тієї любові та радості. За чудову обкладинку хочу подякувати - @Nestajetta
