Ти все ще опускаєш мої рукава донизу, не підводиш очі, аби подивитись на мене. Ти ховаєш сльози за посмішкою, аби всі навколо думали, що у нас все гаразд і не ставили зайвих запитань. Я вже поховала свій біль і образу, за те, що ти мене врятував, але ти так і не можеш приховати від мене свій сором за те, що я написала на собі лезом. Ти досі виниш себе за те, що я виклала таблетками слова болю, які боялась тобі сказати. Ти не говориш ці слова у голос, а гучно їх ковтаєш, ти боїшся, що це колись повториться. Але я продовжую триматись, триматись останньої сторінки, бо кажуть, що фінал змінюю все, і я хочу поглянути на останню сцену.
Я тепер ношу свої шрами як тату, бо пишаюсь тим через що мені довелось пройти. Я ношу свої шрами як тату, адже вони кажуть про те, що я чудо, я вижила, я змогла піти далі, я нарешті прокинулась, хоча ти довго не міг мене розбудити після тих ліків. Вони мене не вбили, але зробили сильнішими.
Я не говорила про свої проблеми, а лише ковтала власні крики, якби я не носила маски, то вони б всі відправили мене до психлікарні. Але зараз це не важливо, відкиньмо всю цю депресію і почнемо заново. Зробімо чорні дні більше світлішими, живімо так, як ніколи б не жили до цих шрамів. Давай будем посміхатися і радіти новому дню, тому, що ми прокинулись. Я так хочу прожити все з самого початку, я так не хочу йти.
Я ношу тату у вигляді шрамів, які колись я нанесла сама собі, а колись їх виводили на мені інші люди, але дивлячись на них сьогодні, я розумію – я найхоробріша людина на всьому світі. Я змогла, хоча дуже довго сумнівалась.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Присвячую твоїй душі
PoetryЛисти до того, хто доторкнувся до моєї душі. До тих, хто залишив слід по собі. До тих подій, які повністю її змінили. До тих куль, синців і шрамів. До тієї любові та радості. За чудову обкладинку хочу подякувати - @Nestajetta
