У кожного українця є перший день війни, день коли життя перевернулося з ніг на голову. Я ніколи ще не писала чогось біографічного, можливо деякі моменти вставляла в свої книги, але це – повністю моя історія.
Моя війна почалась за тиждень до вторгнення. Як зараз пам'ятаю, що всі довкола говорили про 16 лютого, що на цей день росія, щось планує, але ми мало в це вірили, бо звикли, що війна десь там, далеко, і нас ніколи не зачепить. Мені було вісімнадцять років, я навчалась на третьому курсі медичного коледжу, і єдиною моєю проблемою було вирішити – або вступати далі, або йти працювати. А потім життя наче стерлось.
16.02.2022
Як зараз пам'ятаю була терапія, і ми як завжди не підготувалися до теми «Серце і його захворювання», тому аби відволікти викладача ми почали розмовляти, і темою була війна і її думка. Вона сказала, що нам нема чого боятися, все давно затихло, і в Донецьку і Луганську йдуть тихі бої. Ми погоджувались з нею, вісім років давній строк, і все мало б затихнути. Але ніхто не знав, що росіяни вже розпалюють вогнище.
23.02.2022
Вже як рік я закінчила навчання, і маю офіційний статус медсестри, але досі пам'ятаю які тоді були пари. Першою – англійська за професійним спрямуванням, нам повідомили, що сьогодні буде тренувальна тривога і ми повинні будемо спуститися в підвал. Ми з подругою кивнули і продовжили виконувати завдання, на задніх партах обговорювали хлопців, на сусідньому ряді одногрупник розповідав анекдоти. Ніхто і не задумався над тим, чому саме у підвал?
Потім була терапія, нам з порогу повідомили, що завтра буде модуль, і тому сьогоднішня пара для того аби закрити всі борги. Я як завжди була пацієнтом, тому що мала гарну пам'ять і могла підказати, що, коли, та які препарати вводити. Моєму одногрупнику потрібно було перездати гіпертермію, він робив огляд, запитував симптоми, перевіряв тиск та пульс, а потім перейшов до капельниці з фіз.розчином. Він готувався ставити укол коли ми почули три дзвінки. Я почала відклеювати пластир, але моя вчителька була з дивним почуттям гумору, тому вона назад заклеїла пластир і сказала мені так іти у підвал. Дякую моїм подругам, які допомагали нести цю важку крапельницю і допомогли одягнутися. Всі звичайно на нас дивилися так, наче ми з психічної лікарні втекли прихопивши білі халати. Мої подруги почали наклеювати на себе пластир у вигляді білого хреста. Ми робили фото та відео, багато сміялися, навіть не пам'ятали, що говорила директорка. Вона лише посміхалась в нашу сторону. Виходячи з підвалу ми помітили ДСНСників, які сміялись з мого виду. Вчителька ще раз нагадала про модуль і ми вирушили на обід.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Присвячую твоїй душі
PoetryЛисти до того, хто доторкнувся до моєї душі. До тих, хто залишив слід по собі. До тих подій, які повністю її змінили. До тих куль, синців і шрамів. До тієї любові та радості. За чудову обкладинку хочу подякувати - @Nestajetta
