Краса квітне у попелі

Пролог

Броукенфілд поступово перетворювався на руїни. Гул двигуна над головою завжди означав одне — наближення низки смертей. Уся країна палала; не знайшлося б в ній селища чи міста, не потрапившого під ворожий обстріл.

Найменша на карті держава, повна плодовитих земель, здавалося, була просто приречена на захоплення однією з більших країн. Однак після підписання мирного договору із ворогом Броукенфілд був готовий зажити колишнім життям, проте той не знав ані честі, ані благородства й напав рівно за два дні потому.

З кожним роком у пошуках щасливого майбутнього із Броукенфілда виїжджала молодь, а народ, що залишився, працював, видобував нафту, вугілля та вирощував безліч видів зерна. Особливо патріотичне населення намагалося утвердити свою культуру, розвинути її, бодай хоч трохи наблизивши до тих великих країн, які постійно заглядалися на цей злачний шмат землі.

Влада без кінця налагоджувала дружні відносини із сусідами, доставляючи їм своє земельне надбання, та готова була зробити все, щоб «старші брати» залишалися задоволеними і могли уживатися з ними, не приєднуючи до себе. Але тільки не Вестнорд. То четверта за величиною країна, сповнена терористичних ідеологій. У світі вона давним-давно була виключена з усіх засідань, її навіть практично вдалося ізолювати від суспільства, проте загроза нападу з боку справжніх дикунів настільки лякала манірних жителів цивілізованого світу, що вони так і не змогли повністю обмежити її дії.

Броукенфілд поколіннями не давав Вестнорду спокою. Спроби приєднати «ласий шматочок» тривали століттями. І лише місяць тому вони пішли на хитрість. Мирний договір послужив обманкою для повномасштабного вторгнення на територію Броукенфілда.

Плодючі поля, готові ось-ось принести світові зерно, піддалися вогню. Мирні жителі, борючись за свої будинки, зрівнялися з землею разом із ними; військові вирушили у самісіньке пекло, аби захистити батьківщину. Маючи справу зі справжніми варварами, вони були змушені боротися за їхніми правилами. Бійня вийшла кривавою настільки, що протягом усього існування світу — навіть у найдикіші часи — подібного не траплялося. Вестнорд просто збожеволів, відключивши людяність. Решта ж країн мовчки спостерігала.

Бартолом'ю Вінрайт був юнаком не старше двадцяти одного року. Вродливий, навіть занадто; з виразними розкосими очима, ледь не червоними повними вустами та довгим чорним волоссям, що діставало майже до середини лопаток. Він був одним із тих перспективних молодих людей, котрі вважали за краще залишитися у Броукенфілді. Його модельна кар'єра склалася найприємнішим образом — улюбленець рекламних кампаній. Навіть найбезглуздіших та несусвітніших. Брався він за будь-яку роботу, аби забезпечити вдову-матір та молодшу сестру.