Краса квітне у попелі

Розділ 4

|

Вестнорд і Броукенфілд почали стягувати до Мирна якомога більше сил. Захисники вели битву акуратно, не ризикуючи даремно життям солдатів, поки ворог точно розважався на полі битви, не шкодуючи ні своїх, ні чужих. Все тому, що варварська держава мала надто велику чисельність населення. Бійці Броукенфілду навіть пожартовували між собою, що це свого роду геноцид власного народу, інакше вони не могли пояснити, чому одні так безбожно відправляли натовпами військових як гарматне м'ясо, а інші так бездумно лізли на рожон. Безумовно, Вестнорд мав свою хаотичну тактику, а в їхньому шаленому розпачі знаходились деякі привілеї, проте Броукенфілд готувався до цієї війни, здавалося, з самого його заснування. Коли їхні могутні предки забрали собі найзлачніші землі, то прирекли нащадків на постійні війни. Жага боротьби та вміння захищатися ніби міцно сиділи у кожному новонародженому немовляті Броукенфілда. Нинішній час міг стати спокійнішим, адже весь цивілізований світ не наважувався собі привласнити їхню територію, побоюючись війни з іншими країнами. Зрештою, всі вони об'єдналися в союз проти Вестнорда, але країну розбрату залишили поодаль, щоб убезпечити себе від бойових дій проти Вестнорда. Нині їм довелося б допомагати відбиватися від варварів, замість того, щоб мовчки спостерігати. Проте хоробрий народ вже давно зрозумів, що нема на кого йому покластися, окрім себе і Бога, у Якого він свято вірив.

Битва за Мирн видалася вкрай важкою та болісною для обох сторін, зокрема і для мешканців самого військового містечка.  Зброєні сили Броукенфілда точково знищували ворога, поки він навмання бив і від майбутньої поразки, здавалося, геть панікував. Сто двадцять сьомий батальйон мало чого знав про те, що відбувається всередині Мирна, проте був поінформований про його блокаду і тортури, які зазнало населення.  Бартолом'ю не міг змиритися з такою долею для цивільних, йому не терпілося якнайшвидше увірватися туди і врятувати їх. Але час нестерпно тягнувся, поки вони крок за кроком просувалися до передмістя.  Вже закінчувалося поле і виднілося зруйноване місто. Чим ближче воно ставало, тим значнішими ставали втрати. Радість військових Броукенфілда завжди супроводжувалася скорботою. Вони вимоталися і трималися на ногах лише завдяки невідомій силі, явно піднятій молитвами всієї країни. Інакше Вінрайт ніяк не міг раціонально пояснити для себе друге дихання, що раптово відкривалося в ньому у найскрутніші моменти. Меттью Гретт ділився із ним тими самими відчуттями.