Кафе на краю світу (Джон Стрелекі)

8

Думки в мене сплуталися. Я поглянув на меню й перечитав ще раз перше запитання.
«Чому ви тут?»
Тепер воно мало геть інше значення, ніж тоді, коли я прочитав його вперше. Я спробував згадати, як саме Кейсі висловилася раніше... «Воно про те, чому людина взагалі існує».
На якомусь непоясненному рівні я почу-вався так, ніби щось підштовхує мене поставити запитання, яке я мигцем побачив у меню під час розмови з Кейсі. Мені згадалося, як воно звучало.
«Чому я тут?»
А ще я згадав слова Кейсі про наслідки,
якщо поставити його по-справжньому.
- Це божевілля, - роздратовано промовив я сам до себе й потер очі. - Мені потрібно лише трохи їжі, бензину та місце, де можна поспати кілька годин. Чому я думаю ще про стільки речей?
Я випив півсклянки води й помітив біля
столика Майка з графином.
- Вам налити ще? - запитав він. - Здається, ви подужаєте ще трохи.
Я пристав на його пропозицію, і він наповнив склянку до країв.
- Мене звати Майк, - назвався він.
Я підвівся, і ми потиснули один одному
руки.
- Приємно познайомитися, Майку, я Джон.
- У вас усе гаразд, Джоне? Коли я піді-йшов, ви, здається, були в неабиякій задумі.
- Щось таке, - відповів я та знову сів. - Кейсі пояснювала мені, що означає текст на першій сторінці меню. Я досі намагаюся збагнути, чи означає він щось для мене.
Лиш коли я договорив, до мене дійшло:
Майк, може, й гадки не має, про що розмовляли ми з Кейсі. І хоч він власник закладу, запитання в меню та текст на першій сторінці вигадала саме вона. Утім, він не завагався ні на мить.
- Так, непроста справа. Люди стикаються
із цим у різний час. Хтось розбирається з цим ще в дитинстві, хтось старшим, а є люди, які не розбираються ніколи. Це кумедно.
Схоже, Майк зрозумів, на який шлях вийшли ми з Кейсі у своїх розмовах. Я вирішив
поставити йому запитання, що крутилося
в мене на язиці.
- Майку, Кейсі трохи пояснила мені, що може статися, якщо хтось поставить собі це
запитання, - промовив я та вказав на меню. - Але мені цікаво: що людина робить після цього?
Майк подивився на меню.
- Що ви маєте на увазі: після того як ставить собі це запитання, чи після того як зʼясовує відповідь?
Я трохи помовчав, обмірковуючи це уточ-
нення.
- Мабуть, і те, і те. Ми не надто вдавалися в подробиці про те, як, власне, зʼясувати відповідь і що робити, дізнавшись ї. Кейсі трохи пояснила мені, що буває, коли людина її дізнається.
- Ну, якщо говорити про те, як знайти відповідь, то я не думаю, що існує один-єдиний метод, який підходить усім. Ми всі ставимося до життя посвоєму. Я можу розповісти вам про деякі прийоми - ними скористалися люди, про яких я знаю, що вони знайшли для себе відповідь.
Я вже зібрався відповісти, та схаменувся й помовчав якусь мить. Щось мені підказувало: якщо я дізнаюся більше про те, як знайти відповідь на запитання, то не ставити його стане ще важче.
- Це правда, - сказав Майк. - Кейсі, мабуть, розʼяснила вам цю теорію.
Мене не надто здивувало те, що він теж знав мої думки раніше, ніж я їх озвучував.
Я не був упевнений, що хочу дізнатися, як чинили інші. Зрештою, я ще навіть не був
упевнений, що хочу поставити це запитання.
- Майку, а як щодо іншого? Що робить людина, дізнавшись відповідь на запитання?
Майк усміхнувся.
- Послухайте, мені треба глянути, як там ваше замовлення, а потім я повернусь і відповім, добре?
Невдовзі він повернувся з повною тацею тарілок.
- Це все мені? - спитав я, замислившись, яких двох абзаців із описом їжі не прочи-
тав у меню.
- Однозначно. Одна сніданкова тарілка, з омлетом, тостами, шинкою, беконом, свіжими фруктами, кашораунами, печивом і порцією млинців.
Я роззирнувся: чи не хочуть до мене до-
лучитися ще троє людей.
- На додачу до цього в нас є джем до тостів, сироп до млинців, мед до печива та наш
особливий томатний соус до омлету. Я радий,
що ви голодні.
-Сумніваюся, що можна бути аж таким
голодним, - зауважив я.
- Якби ви знали, Джоне... Часом людина
просто не усвідомлює, наскільки вона готова до чогось поживного. - Майк поставив
їжу на стіл. - Джоне, мені треба трохи поговорити з парою на тому боці залу, але я повернусь, і тоді, якщо ви не проти, ми продовжимо розмову.
- Звісно, - відповів я, роздивляючись численні тарілки перед собою, - без проблем.