Кафе на краю світу (Джон Стрелекі)

1

Автомагістраллю між штатами я повз у темпі, порівняно з яким ходіння пішки здавалося перегонами на швидкісних автомобілях.
За годину тягучки дорожній рух остаточно
зупинився. Я натиснув кнопку пошуку на
радіо у спробі знайти якісь ознаки розумного життя. Нічого.
За двадцять хвилин ніхто не просунувся вперед, і люди повиходили з машин. Це, взагалі-то, нічого не дало, але тепер всі могли понарікати за межами свого автомобіля, що приємно урізноманітнило наше життя.
Власник мінівена переді мною безупинно повторював: якщо він не приїде в готель до шостої, його бронювання скасують. Жінка в кабріолеті ліворуч від мене скаржилася комусь по мобільному на неефективність дорожньої системи як такої. Позаду мене бейсболісти з молодіжної ліги доводили до сказу свою супровідницю. Я майже чув її думки про те, що це востаннє в житті вона взялася за щось подібне з власної волі. По суті, я був маленьким фрагментом у довгій стрічці невдоволення.
Урешті-решт, коли минуло ще двадцять
п'ять хвилин без жодних ознак руху вперед,
на порослій травою роздільній смузі по-середині автостради зʼявився поліційний автомобіль. Він зупинявся раз на кількасот футів, вочевидь, щоб дати людям знати, що відбувається.
«Той поліціянт, - подумав я, - сподівася, має спорядження на випадок вуличних
заворушень».
Ми всі з нетерпінням очікували, коли черга дійде до нас. Діставшись нарешті нашої частини магістралі, поліціянтка повідомила,
що миль за п'ять попереду перекинулась
автоцистерна з потенційно токсичними ре-човинами. Дорогу повністю перекрили. Во-
на пояснила, що ми можемо або розверну-
тись і пошукати шлях для обʼїзду - хоча такого, узагаліто, не було, - або зачекати до кінця прибирання. Воно ж імовірно, три-
ватиме ще з годину. Я дивився вслід поліціянтці, коли вона рушила до наступної групи безутішних водіїв.
Коли хлопака з мінівена ще раз висловив занепокоєння про своє бронювання на шосту, я зрозумів, що мені урвався терпець.
- Ось так завжди буває щоразу, коли я на-магаюся відпочити, - пробурмотів я собі під носа.
Я пояснив своїм новим друзям, з якими
затоваришував по-дитячому через цю випадкову спорідненість, що дійшов до краю та спробую знайти інший шлях. Власник мінівена востаннє побідкався про своє бронювання на шосту і трохи від'їхав, відкривши мені дорогу. Я перетнув порослу травою роздільну смугу і подався в новому напрямку.