Кафе на краю світу (Джон Стрелекі)

3

Щойно стрілка лічильника зайшла за чер-вону риску з літерою Е, я побачив світло.
Приголомшений дурнуватістю ситуації, я звернув ліворуч на перехресті кілька миль тому. Ніщо не вказувало на те, що за цим поворотом у мене вищі шанси когось відшукати, та я звернув. Тоді я мав виправдання, що принаймні звернув на дорогу, назва якої не починалася зі слова «старий».
- Цей відчайдушний учинок, вочевидь, дасть свої плоди, - сказав я вголос.
Наблизившись, я побачив, що то світить вуличний ліхтар. Самотній вуличний ліхтар яскраво сяяв у цьому віддаленому місці - у найглухішій глушині.
- Будь ласка, хай там щось знайдеться, - повторював я, наче мантру, долаючи чверть
милі до нього. І там, звісно, дещо знайшлося.
Біля ліхтаря я зʼїхав з дороги на ґрунтово-гравійну автостоянку. На превеликий подив, переді мною виявилася маленька біла прямокутна будівля, на даху якої світло-блакитним неоном світилася назва: «Кафе
"Чому ви тут?"». Дивовижею стали й ще три
машини на стоянці.
«Вони точно приїхали з іншого боку, -
подумав я, бо щонайменше за останню го-
дину своєї поїздки я нікого не бачив. - Може, це й добре. Сподіваюся, вони знають, як вибратися звідси».
Я виліз із машини й кілька разів витягнув руки над головою, звільнюючи тіло від за-ціпеніння. Тоді рушив до входу. У чорному небі, всіяному тисячею зірок, висів величез-ний півмісяць. Коли я відчинив двері до ка-фе, дзеленькнули дзвіночки, прикріплені до внутрішньої дверної ручки, сповіщаючи про моє прибуття.
І мене накрило хвилею спокусливих запа-хів. Доти я не усвідомлював, наскільки зго-лоднів. Не міг точно визначити, що це так духмяніє, та надумав замовити три порції цієї страви.