Я не звертався до тебе, матрос...

Глава 2. Не всі плітки - брехня

Йонджун з дитинства навчався морської справи. Коли він був маленьким батько навчив його морським вузлам перед тим, як відправитися у чергову морську подорож. Його батько працював на торговельному кораблі "Єон*" і зміг стати старпомом. Йонджун знав, що зазвичай морські подорожі були дуже довгими і могли тривати кілька місяців, а то й років. 

Та від батька не було жодної звістки, хоча він обіцяв писати. Маленький Джун познайомився з одним матросом, який почав таємно навчати його моряцькому ремеслу. Йон хотів відправитися у море і знайти батька, бо бачив, як страждала мама. Та невдовзі прийшла жахлива звістка. Судно "Єон" потрапило під абордаж піратського судна. Зі ста п'ятдесяти членів екіпажу дивом вижила половина. Батько Джуна опинився серед загиблих.

Мати Йонджуна довго була в депресії і траурі і навіть злягла на деякий час. Хлопцеві довелося забезпечувати їх двох. Тоді він і став називатися Йонджуном, бо вперті хазяйва, у яких можна було отримати роботу не брали іноземців. Благо, у зовнішності Йона було більше корейського, видавало його лише ім'я.

Не зважаючи на психологічну травму, отримату через смерть батька, море притягувало хлопчину, якому довелося підробляти рибальством для багатого пана. І в один момент він вирішив - піде по стопах батька і стане моряком. Мати довго відмовляла його і плакала в страху, що біда повториться з сином. Але Джун був як скеля. Він хотів стати моряком.

А потім кілька років у ролі юнги, невеличкі кількаденні морські подорожі і ось Йонджун на борту найзнаменитішого в цій гавані** корабля. Робота поки не дуже складна - та, до якої він вже звик. В'язання вузлів, сигнальні прапори, контроль щогол***, порядок на палубі. Нічого незвичного, все як завжди. Але було одне "але".

Крім роботи матроса в його голові було ще дещо. Точніше дехто. Старший помічник капітана, який з'являвся на палубі вкрай рідко, неймовірно сильно заполонив його думки. Йонджун вже почав думати, що збожеволів, адже щойно в поле його зору потрапляла висока струнка фігура, його серце намагалося пробити ребра.

Субін практично не звертав на нього уваги, та щойно їхні погляди випадково перетиналися, вони довгий час не могли їх відірвати одне від одного. Ніби якась невідома сила не давала їм відвести очей. Та першим завжди здавався Субін, повертаючись до звичних справ. Вони ні разу не розмовляли, чого неймовірно хотів Йон, але він звичайний матрос, а Бін мав майже найвищу посаду, після капітана, звісно. Вони, можна сказати в різних поверхах ієрархії.