Я не звертався до тебе, матрос...

Глава 7. Його рапіра

Ранок починався повільно і ліниво. Йонджун кілька разів розплющував очі і знову засинав. Він відчував неймовірне тепло. Не він грівся - його гріли. Цієї ночі він не спав у кубрику, як зазвичай. Це приміщення було світлішим, бо тут було вікно, на відміну від кубрика, у якому освітлення було лише від кількох гасових ламп.

Коли Йонджун прокинувся перший раз, була ще глибока ніч. Юнак ледь відчутно підняв голову і поглянув на спокійне обличчя сплячого Субіна, на грудях якого він і спав. Так... Він спав у його каюті.

Коли Джун прокинувся вдруге все ще була ніч, але вони з Субіном лежали обличчям один до одного. Бін мило поклав одну руку під щоку, що порушувало його стійкий образ суворого начальника, а іншою міцно притискав до себе Йона. Йонджун не втримався і ніжно провів долонею по його обличчю, прибравши з очей локони, що заважали.

Остаточно Йонджун прокинувся уже перед ранковими склянками*. Цього разу він не відчував чужого тепла, а поруч хололо порожнє місце. Тому Йон змусив себе піднятися. Субін був у каюті. Він сидів за столом і щось писав із серйозним виразом обличчя. На ньому була сорочка, яка просто висіла на плечах, відкриваючи вид на його оголений торс. Йонджун посміхнувся і закусив губу.

Йон піднявся з ліжка і, накинувши на себе свою сорочку, що лежала поруч, підійшов до Біна зі спини. Він обійняв його за шию і ніжно поцілував у потилицю. Субін заплющив очі, на секунду відволікшись від роботи, і знову опустив очі в документи.

- Доброго ранку... - тихо озвався Йонджун, поклавши підборіддя на його плече.

- Доброго ранку. Як спалося? - запитав Бін.

Голос його звучав якось суто механічно, але Джун не звернув на це уваги.

- Добре. Бо поруч був ти. - відповів Йон.

- М... - лиш кивнув Субін.

Тепер Йонджун відчув деяку холодність і знову закусив губу, але цього разу від нервів. Він опустив очі на стіл і до нього дійшло.

- Ти працюєш? Пробач, я заважаю. - сказав Йонджун і прибрав руки з його шиї, одразу вирівнявшись.

- Все гаразд. - озвався Субін, не відриваючи очей від паперів.

- Я... Мабуть, піду. - відкашлявся Джун і озирнувся у пошуках свого одягу.

- Угу. - почулося від Су і Йонджун стиснення губи в одну лінію.

Його відчуття щастя миттєво потухло, радість випарувалася, а ніжність десь втекла. Між ними знову стояла крижана стіна, ніби минулої ночі не було або... Джун навіть боявся про таке думати, але цілком можливо, що це була одноразова акція. Неприємно... Серце відмовилося давати про себе знати.