Я не звертався до тебе, матрос...

Глава 5. Я тебе спіймаю

До поганого настрою, що супроводжував Йонджуна вже кілька днів, додалася ще й така ж погана погода. Небо затягнулося грозовими хмарами, стало темно, ніби вечоріло, хоча годинник показував полудень. Посилився вітер. Все вказувало на шторм, що стрімко наближався.

- Йонджун, Оюн, Давон і Джим, контролюйте носову частину. Бомгю, Чонін та Мін - центральну. Рей, Кай та Шивон - кормову. Чекайте наказу. Скоріше за все доведеться опустити вітрила. - скомандував старший матрос.

- Так точно! - озвалися вони хором і розійшлися по призначених їм точках.

Йонджун, піднявся на щоглу, перевіряючи й так міцно закріплені вузли. Він мав себе зайняти чимось, аби не думати про Субіна і його дивну поведінку. А ще про те, що Джун занадто сильно прив'язався до Біна. Пливли вони вже доволі довго і, попри те, що старший помічник капітана майже не з'являвся на палубі Джун встиг звикнути до його приємного, але відстороненого від всіх обличчя.

Йонджун постійно "випадково" опинявся в крилі командирів, аби побачити його. І той на диво не сварив його, іноді навіть погоджуючись на розмову. Хоча, не зважаючи на прихильність Субіна до матроса, він намагався залишатися на відстані, тому Джун майже нічого не знав про нього в той час як Субін знав про нього стільки, ніби знав його з народження. І це мучило Йона. Ні, не інформація, яку він розповів про себе йому, а інформація, якої він ще не знав про нього. Хоча припущення Йонджуна щодо "Героя" залишалися в силі. Це теж яка не яка інформація.

Його напарники вирішили наперед не підніматися на щоглу, тому вони теревенили внизу, та Джун не прислуховувався до їхньої розмови. У вухах шуміло схвильоване море, в голові роїлися думки-мурахи. Інші члени екіпажу метушилися, готуючись до можливого шторму, прибираючи з палуби все зайве, що могло постраждати. Навіть сам капітан з'явився, контролюючи підготовку до стихійного лиха.

Йон озирнувся. Субін, як і всі, був на верхній палубі і перемовлявся зі стерновим*, а поруч із ними стояли капітан та боцман. Джун піднявся на ноги, стискаючи у пальцях дерево. Вітер посилювався, сильніше розхитуючи корабель. Бахнув грім. До Йонджуна піднявся Оюн, інші їхні напарники перемістилися до сусідньої щогли. Всі чекали наказу.

- Слухай мою команду! - нарешті почувся голос Техьона. - Прибрати вітрила!

Йонджун та Оюн одразу ж налягли на мотузки, змушуючи величезні шматки тканини згортатися, аби вітер не зміг перевернути судно. М'язи напружилися, долоні навіть у спеціальних рукавицях почали боліти, по спині стікав піт. Кілька хвилин і красиві білі вітрила "Джанмі" зникли, дозволяючи їй сховатися від вітру. Саме в цей момент почав накрапати дощ.