Полуниця і цитрус

192 34 2
                                    

У певний момент Синмін зрозумів, що його життя перетворилося на гру "кішки-мишки", в якій йому постійно доводилося тікати та ховатися від одного нав'язливого хьона. І не те, щоб Хьонджин йому зовсім не подобався.

Хван був відомий у школі, завдяки статусу одного з найкращих шкільних гравців у баскетбол. А також завдяки своєму балагурству. На уроки він ходив для галочки, аби мати не доколупувалася, а словосполучення "домашнє завдання" для нього взагалі було невідомим.

Хьонджин був красивий. У нього було довге світле волосся, яке він часто зав'язував у хвіст. А м'язисті руки та високий зріст стали його візитною карткою для проходу в баскетбольну команду. Ось тільки омеги на нього не вішалися як можна було подумати.

Справа в тому, що всі чудово знали, що Джин не зацікавлений у стосунках. Він любить лише свободу та баскетбол. Але от він зламав руку і його змусили вчитися. Нема ні свободи, ні баскетболу. І Хьонджин знайшов нову розвагу - підстерігати бідного Синміна.

Насправді Синмін допоміг би Хвану, якби міг. Його батьки дуже суворі та жахливі консерватори. Нікого до себе не запрошувати, ні до кого не йти. Маршрут: школа-дім-школа-дім. Всі тічки він проводив у замкнутому просторі, а на спроби заговорити про природу омег та перевертнів, йому відповідали новим завданням по дому.

Синмін був розчаруванням своєї сім'ї, адже він був перевертнем, як і його батько, а сабгендер успадкував від матері. І де ж це чувано? Перевертень та омега.

Як би грубо не звучало, але такий син не входив до їхніх планів, але їм нічого не залишалося, крім прийняти його та взяти під опіку (читати як "тотальний контроль").

Загалом життя Міна була не солодким і саме тому він завжди всім відмовляв у допомозі. Він сам собі допомогти не здатний, що там комусь. Йому нічого не залишалося, як старанно вчитися і не розчаровувати батьків хоча б у цьому. А ось Хьонджин здаватися не збирався...

Йому реально потрібна була допомога. Він кілька разів пробував почати вчити цю довбану англійську сам, вмикав аудіоуроки, але все йшло шкереберть. Хван ні бельмеса не петрав.

Тому він все ж таки продовжив дошкуляти нещасному Синміну. І раптом він згадав про ниточку, яка їх з'єднувала.

- Ні-ні-ні! Я ж казав, що це дохлий номер.  - похитав Чонін головою, коли старший попросив його про послугу. - Я впевнений, що він у будь-якому разі відмовить. І мені здається, що він має вагомі причини відмовитися.

Повільний танецьWhere stories live. Discover now