Повільний танець

Тільки здається?

Хьонджин прокинувся вже як півгодини тому, але розплющувати очі було настільки ліньки, що він продовжив лежати так далі. Крізь прочинені штори прокрадалося яскраве проміння сонця, яке світило йому прямо в очі і виднілося крізь закриті повіки. Йому було досить спекотно через одяг, який був на ньому - шкільна сорочка та джинси. Вже втретє він так приходив до молодшого і засинав на цьому дивані. Вихідні в нього були сповнені комфорту.

Він би й далі спав, насправді, якби не копошіння під боком. Диван ледь чутно рипів під чиєюсь вагою і зашарудів плед, яким вони були вкриті вночі. Злегка розплющивши очі, Хван тишком глянув на Синміна, який крутився поруч.

Він уже не спав і намагався тихенько вислизнути з дивана, на якому вони, звичайно ж, випадково заснули, але виходило якось не дуже. Джин усміхнувся і несподівано обхопив його за талію, різко притягнувши спиною до себе, від чого молодший тихо ойкнув і смикнув вушками.

- Куди зібрався? - хихикнув Хьонджин, цілуючи його в потилицю і пускаючи вібрацію його тілом. - Не втечеш, песику...

- Ранок... Поїсти треба... Я хотів приготувати сніданок... - пробурмотів Мін. - Потрібно подивитися чи залишився у нас рамьон.

- Лежи. - коротко відповів Хван. - Хочу, щоб ти зі мною побув... Їжа зачекає.

- Але ж ти, напевно, голодний. - продовжив сперечатися молодший, посміхаючись. - Ну, справді... Відпусти.

- Непутю. Я тебе з'їм. - тихо засміявся Джин, легенько вкусивши його за плече. - Я синміноїд. Чи ні. Милашкоїд.

- Ну хьооон.... - Синмін сильно зніяковів, ховаючи обличчя в подушку і виляючи хвостом. - Перестань.

Гучний сміх пролунав по всій кімнаті і Хьонджин різко згріб Кіма під себе, почавши цілувати його шию. Синмін так і притягував.

- Ну, не треба ха-ха! Хьон, перестань! - Синмін сміявся від душі, а Джин вперше почув його чудовий дзвінкий сміх. - Стривай! Мені лоскотно! Ну припини!

- Чому ж? Ти такий миленький, я хочу тебе з'їсти. - Хван сяяв, як мідний котел. - А ти теж зі смаком полунички?

Хьонджин сам не помітив як став сопливим романтиком. Він ніколи не любив усі ці милі речі а-ля "маска для сну з ведмежатком" або плюшеві іграшки та всякі подібні штуки.

Але, що дивно, Синмін змінив його і Хван, який раніше і не замислювався про стосунки, зараз хотів лише обійматися і цілуватися з одним милим щеням. Альфа завмер ненадовго, розглядаючи молодшого, одягненого в чарівну піжамку у вигляді динозаврика, і, повільно нахилившись, поцілував його в губи. Солодкі... Приторні... М'які...