Повільний танець

Початок кінця

- І ось це обов'язково зараз кудись іти? - запитала жінка, схрестивши руки на грудях.

- Так, мамо. На носі важливі контрольні, книг для підготовки потрібно багато, я їх не перетягаю додому. Тож краще я в бібліотеці позаймаюся. - відповів Синмін, зав'язуючи шнурки на кросівках.

- Гаразд. Але будь обережним. – зітхнула пані Кім. - Якщо затримаєшся, то...

- Одразу подзвоню тобі. - закінчив замість неї Мін. - Мамо, я всього лише йду до бібліотеки. Не хвилюйся. Я пішов.

Отримавши прощальний поцілунок від матері в щоку, Синмін вийшов з дому і одразу натрапив на Хьонджина, що стояв біля воріт. Той усміхнувся, побачивши його і оглянув з ніг до голови.

- Привіт. А ти чого не у формі? – спитав він.

- У спортивній формі не ходять до бібліотеки. - Синмін виділив голосом останнє слово.

Йому довелося розповісти Хвану про його батьківський контроль. Інакше ніяк не можна було пояснити, чому йому потрібно було чекати молодшого біля воріт, не заходячи до будинку, і чому він тоді мав збрехати його батькам про баскетбол. Джин зітхнув, спостерігаючи за тим, як Кім поспішно переодягається у форму.

- Мати, довбала мізки знову? – спитав він.

- Ага. Я наплів їй про підготовку до контрольних. - Синмін сказав. - Не міг я їй сказати, що йду на тренування з альфою.

- Слухай. Може, я поговорю з нею? Ну це... Поясню їй, що тобі цього справді хочеться і що...

- Ні. - одразу ж відрізав Мін. - Тоді вона точно ізолює мене і ми побачимося лише у тому випадку, якщо ти станеш омегою. Тобто ніколи.

- Просто це не діло. Ти постійно будеш брехати? - насупивши брови, обурився Хьонджин.

- У мене немає вибору. – відповів Кім. - Ходімо вже.

Він рушив уперед, а його хвіст позаду звивався м'якою хвилею. Джин хмикнув і похитав головою, дивлячись йому вслід.

- Стій! - вигукнув він і той обернувся на його голос.

Блондин підійшов ближче і зненацька взяв його за руку. Їхні пальці переплелися, а Синмін різко вдихнув і, здається, перестав дихати. Хьонджин ніжно посміхнувся, погладив великим пальцем його костяшки і махнув головою, мовляв, ходімо. Кожен дотик старшого відбивався в серці молодшого приємним поколюванням. Синмін закусив губу, смикнувши вухами, і поплентався за ним, насолоджуючись теплом чужої долоні.