Ви питаєте чому я так себе поводжу, «вчителю»?

Частина VII / Мені «подобається» зелений чай.

Мінхо проводжав Джісона очима. Він дивився на те, як він сів у таксі, дивився тому в слід поки машина не зникла з поля зору. Рука палала вогнем. Тепло від дотику Хана не зникало дуже довго, навіть тоді, коли Лі вже лягав спати, на руці й досі було приємне відчуття. Думки про Джісона все більше і більше заполоняли голову Мінхо. Він не міг дивитись на нього як раніше, щось йому заважало це робити. Можливо, через те, що він підслухав розмову Хана з друзями тоді, дізнався велику таємницю без дозволу. Лі дуже сильно чекав на четвер, він хотів якнайшвидше зустрітися з хлопцем та впевнитися, що з ним все гаразд.

Всі наступні два дні його голову поїдали думки про Джісона, про його усмішку, хоча до чого тут це, якщо зовсім недавно тому було погано.
// Про що ти взагалі думаєш, Мінхо? // - сам себе насварив Лі. Йому не подобались такі думки. Йому було лячно. Весь цей час думати про людину здавалося Мінхо дивним. Звісно, він дуже хвилювася за хлопця, але було в нього ще одне відчуття, яке він не міг описати словами, вони просто застрягли у горлі. Лишень поглягувши на свої долоні, він згадував Хана...

-Хааааа... Що зі мною? Можливо я захворів, все тіло горить. - прикрив своїми руками він обличчя та сказав це. Хан Джісон знов прийшов до нього подумки, він знову дивився старшому в його невеликі блискучі оченята, як в той день, коли вони вперше зустрілися.

- Чому я весь час про тебе думаю? Скажи мені, я нічого не розумію.
На телефон прийшло повідомлення. Чомусь Лі подумав, що його надіслав йому Джісон, і він не помилився. Молодший запитував про час їхньої зустрічі та адресу Мінхо. Хлопець зрадів, що Хану вже краще і він зможе прийти до нього, але щоб упевнитися, вирішив зателефонувати. Гудки йшли доволі довго, враховуючи те, що вони тільки но списувались, меньше хвилини тому. Слухавку все ж таки підняли і з телефону пролунав тихий голосок.

- Привіт, хьон... Ти хотів про щось зі мною поговорити?..

- Привіт, так... все добре? Як твоє самопочуття? Я дуже хвилююсь...- голос Лі був напруженим та сумним, він і досі не знав, що відчуває.

- Так, все добре. Я радий, що тебе цікавить моє самопочуття. Це робить мене щасливим... - сказав ці слова Хан. По ту сторону телефону, його щоки палали, були схожі на дві, вже стиглі ягодки вишні.

- Звісно, що мене турбує твій стан, бовдуре! Може це прозвучить занадто грубо, але ми все ж таки друзі! Як мені реагувати на те, що ти просто взяв та впав посеред караоке, а потім ще приходив довго до тями?! - випалив Мінхо, в цих словах були його почуття. Він хотів достукатися до Джісона ними. Вони вже не просто репетитор та його учень.