Ранок. На годиннику вже 7:30. Не знаючи, який сьогодні буде день, хлопець швидко підривається з ліжка і біжить у ванну кімнату. Він наспіх чистить зуби, поправляє волосся і спускається на перший поверх. Там його зустрічає добра жіночка. Вона працює в домі його батьків вже більше 15 років. Саме вона, можна сказати, виховала хлопця, бо батьки його постійно затримувалися на роботі.
- Доброго ранку, пані Джійон. Вибачте сьогодні не встигну добре поснідати, бо вже запізнююся, - наспіх закинувши до рота шматочок печива, сказав Джісон.
- Ох, нічого. Я якраз зробила тобі бенто. Помітила, що якось занадто довго ти збирався. – усміхнулась жіночка.
- Та то я не збирався довго, а спав, - робив жалісний вигляд хлопець, - дякую, що приготували, на перерві обов'язково з'їм! – вже біжучи з дому мовив він.
//Ну що ж, а тепер про мене. Привіт! Мене звати Хан Джісон. Скоро мені виповниться 17 років, і вже після закінчення старшої школи, я маю поступати в університет, але чесно кажучи, оцінки, саме з математики, в мене не дуже. Тому, батьки вирішили найняти мені репетитора. Вони сказали, що я можу сам обрати хто це буте, тому найближчим часом буду дивитися деякі варіанти.//
Вже підходячи до школи, Джісон помітив двох своїх друзів. Усмішка задерлася до вух.
- Ге-е-ей! Хлопці! Привітик!- крикнув парубок і побіг на них із шаленою швидкістю.
- Йоооо, Хані! Любий, ти чого так довго? Ми вже втомилися стояти тут і чекати на тебе. – схрестивши руки на грудях, сварив того Фелікс.
- Ну вибачте, я проспав. Біг у школу без зупинок. Ліскі, ти чого? Обійми свого найкращого друга. – поліз до нього Джісон. Той же в свою чергу навзаєм обійняв хлопця. Така в них була традиція, обійматися кожен раз при зустрічі, і кожен раз на прощання.
- А ти чого стоїш? Ходи сюди теж, а то зі мною не обіймаєшся, а з Ліксом за школою – полюбляєш. Ні-ні, так діло не піде. – сказав
Хан і притягнув Хьонджіна до них із Феліксом. Тому ж нічого більш не залишилося, окрім як піддатися. Не те щоб він не любив обійми, просто соромиться трошки. З Ліксом хлопець вже звик, як-не-як вже більше року в стосунках. Але ось Джісон, він друг дуже хороший, щирий, велесий і життєрадісний, він дарує йому світло в потрібні моменти, але той все-одно соромиться його обіймати, бо не звик до цього ще з дитинства.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Ви питаєте чому я так себе поводжу, «вчителю»?
Fanfiction- Вибач, тобі не подобається, коли хтось торкається твоєї голови? - запитав Лі з ноткою хвилювання в голосі. Він прибрав руку з голови. Було видно, що він схвильований станом Джісона. - А-а-а... Ні! Продовжуй, мені подобається! - сказав Хан, та покл...
