Людство серед мороку

Глава 6. "Маяк"

~ 6 років потому ~

- Нейро Великодушний пропонує вам ,імператоре , здатися! - крикнув один з підданих Нейро. Його обличчя було беземоційне а очі забарвлені у фіолетовий колір.

Імператор стояв на стіні та дивився на це видовище. Армія пітьми , як її називали жителі імперії, тримала в облозі столицю більше 2 років, а може й більше.

Виглядало це зловісно : навколо міста був чорний туман з якого дивилися тисячі фіолетових очей.

- Вся країна уже підкоряється нашому володарю. Усі її жителі скоро будуть в новому ідеальному світі. Залишились лише ви! - продовжив посланець. - Здайтеся. І все закінчиться не так погано як може статися!

Імператор ще трохи постояв роздивляючись смертельний пейзаж , потім повернув голову в сторону міста. На нього дивилися діти, жінки, воїни , старі. Усі чекали вироку.

- Я готовий здатися, але за однієї умови. - Імператор спустився до брами. Її відчинили і чоловік вийшов за стіну , підійшов до посланця і продовжив. - Я хочу поговорити з Нейро Великодушним.

***

- Ти мразота!

*Удар*

- Жадібна свиня!

*Більш жорсткий удар*

- Ти ненавидів свій народ роками , паскудо!

*Сильний удар в живіт*

- Ми не доїдали,...

*Удар*

-... жили в злиднях,...

*Удар по голові*

- ... та яке там "жили"? Виживали!

*Останній фатальний удар*

Імператор лежав напівмертвий.Обличчя його не видавало ніяких емоцій. Очі дивились в пустоту.

- Сьогодні ввечері я піддаватиму тебе тортурам ,а потім ,якщо ти звісно доживеш до того моменту, страчу. А твої люди будуть на це дивитися, - сказав Нейро витираючи окровавлені руки. - Не хвилюйся , твій народ потрапить до раю , ідеального світу. - Юнак зробив ковток вина.- Де не буде таких як ти.

Нейро вийшов з кімнати та зачинив двері.

***

- Ти захопив усю країну, вітаю тебе , Нейро. Тепер ти став на крок ближче до своєї мети, - голос з перстня дав про себе знати.

На столі були розкидані мапи ,стародавні книги та тексти. Над ними сидів юнак у більш менш вишуканому вбранні.

- Так , Сторе, скоро моя мета буде досягнута.

- Ти впевнений у цьому?

- Що ти маєш на увазі? - Нейро подивився на перстень.

- А що, якщо я скажу тобі, що твій світ не один? Що є купа інших світів у яких проблеми такі як і у твоєму.

- То таких як ми безліч?

- Скажу тобі більше - я з іншого світу. І , напевне ,час висунути тобі свої умови.

- Ну нарешті...

- Мені потрібна твоя допомога. Прошу тебе лиш бути моїм напарником, ну або ж маріонеткою , називай як хочеш. - Стор трохи потримав паузу. - Нейро , ти важлива фігура у моїй грі , без тебе все може піти шкереберть.

Нейро сидів мовчки.

- Моя єдина мета - ідеальний світ. Поки ти мені допомагаєш з його створенням я буду твоїм напарником.

- Очі юнака все ще дивилися на перстень. - Розкажи мені як дістатись до інших світів.

- Дотримуйся моїх інструкцій...

***

- Це і є те місце ,про яке ти розповідав?

- Так , Нейро. Це маяк який дає змогу подорожувати між світами. - Стор трохи задумався. - А, точно, ще він у сотню разів підсилює магію.

- Зараз випробуємо. - Нейро ближче підійшов до маяка. Він складався з купу високих блакитних кристалів. Юнак направив у його сторону руку з перстнем та промовив закляття. З ювілірного виробу вирвався фіолетовий пучок світла та пройшов у маяк. Від такої магії кристали набули фіолетового відтінку. Через пару секунд з вершини маяка у небо вийшов той самий пучок магії. Він розсіювався у всі боки направляючись до різних країн.

- Ну що ж , вітаю, ти захопив увесь свій світ. Що плануєш робити далі?

- Через усі ті минулі війни природу повністю знищено. Чи можна якось усе переробити, перебудувати , створити заново?

- Можна, - голос Стора звучав загадково. - Я знаю як це зробити. Ти мусиш дещо збудувати.

***

Морок. Пустота. Абсолютна темнота. Серед неї пливе цитадель. Чимось вона схожа на величезний кристал у формі ромба.

- Володарю, морок почав поглинати світ номер 1264.

- Чудово, продовжуйте в тому самому темпі.

Нейро встав з кристалічного трону та , замкнувши руки за спиною, підійшов до вікна. Чомусь він любив роздивлятися морок. Це в нього була своєрідна медитація. На його обличчі вже з'явилися зморшки а під очима були мішки. Він підвів руку та глянув на перстень:

"Давно це балакуче опудало не говорило зі мною...Давно..."