Поцілунок на світанку

Розділ 5

Ігор вів уважний контроль ситуації біля мангалу, оскільки все приладдя належало його дідусеві.

Година перебила за дев'яту, і спека нарешті остаточно спала, саме тому ми з Лізою вдягли на себе однакові чорні худі, аби зігрітися. А ще Катруся заборонила мені сідати на холодний пісок й наказала підкласти під себе подушки.

- Скинеш їй номер того проктолога, - гукнула вона Лізі, коли поверталася з найближчого ресторанчика, несучи замариноване м'ясо.- Тепер точно знадобиться.

Ну звісно. Вони не забудуть цього випадку до кінця життя. Будуть згадувати кожного дня, прямо як про ситуацію з Артуром п'ять років тому, коли він впав у калюжу багна в білій куртці, допоки вигулював собаку.

Або ситуацію з Катериною Сергіївною, коли вона хотіла познайомитися з студентом на першому курсі, а в результаті спіткнулася та полетіла сходинками, зачепивши при цьому бідолашного хлопця. Цікава в них вийшла історія кохання, бо як-не-як вони зустрічалися вже три роки. Дівчина-математик та хлопець-філолог.

Про Лізу взагалі мовчу. Вона ганьбилася кожного дня і навіть не помічала цього. А Ігорю було просто байдуже на думку інших. Він не знав почуття сорому і тому ніколи не картав себе за нерішучість чи втрату якоїсь можливості.

Оскільки я ніколи не смажила м'ясо на вугіллі, було цікаво спробувати допомогти. Тому доволі довгий проміжок часу я сиділа на подушці біля самого вогнища й нарізала помідори та цибулю для шашлику, інколи поглядаючи на зоряне небо.

Друзі згадували кумедні моменти з нашого минулого, розповідали незручні ситуації, з яких тепер можна було посміятися, і все це справді заколисувало. Особлива й комфортна атмосфера. Мої друзі.

Вугілля горіло, привертаючи мою увагу до мангалу. Я нервово закусила губу. Ігор та Давид займалися яловичиною, і це змусило мене нарешті взяти себе в руки й підвестися.

Зберися, Дарино. Тобі двадцять років.

Святі, як же дупа болить!

Лише п'ять кроків відділяли нас з Давидом одне від одного, а коли я нарешті спинилася прямо перед мангалом, довелося згадувати, як розмовляти.

- То що треба робити? - обережно поцікавилася, опустивши очі на м'ясо й взявши один із шампурів.

- Не вбивати нікого! - виголосив Артур, увертаючись від гострого метелавого кінця, яким ледве не проштрикнула його. Упс. Шашлик з Артура вийде не дуже смачний.