Нора Сокавіч «Король воронів»

Розділ 8

Жовтень завітав несподівано. Ніл пам'ятав про те, що матч проти «Воронів» відбудеться зовсім скоро, але все одно здивувався, усвідомивши, що перший тиждень місяця вже минув. До гри залишалося лише шість днів.
Якби це був звичайний сезон, матч, навіть за участю Кевіна, привернув би менше уваги, але цього року «Лиси» демонстрували просто неймовірні результати: за шість тижнів вони програли лише один раз, у стартовому матчі проти університету Брекенріджа. Три гри вони дивом виграли, але перемога — це перемога незалежно від того, якою ціною дісталася. З кожним тижнем «Лиси» набиралися сил, граючи все краще і краще. Перемоги над «Воронами» від них ніхто не чекав, проте вже зараз було ясно, що матч вийде видовищним.
Оскільки «Лисяча нора» не могла вмістити величезну масу фанатів, які бажали побачити гру, глядачам запропонували дешеві квитки на трибуни баскетбольного стадіону, пообіцявши пряму трансляцію на великих екранах.
Весь другий тиждень жовтня університет Пальметто посилено готувався до визначної події. Газонокосівники підрівняли траву на кожному клаптику землі в кампусі, прибиральники упорядкували штучний ставок перед бібліотекою. Членів студентських клубів закликали прикрасити територію університету саморобними плакатами та банерами. Незламний Лис, талісман команди, щодня годинами розгулював кампусом і серед занять просовував свою велику голову в аудиторії, надихаючи студентів. «Лисички», дівчата з групи підтримки, розбили на центральній площі намет та робили охочим тимчасові татуювання з відбитком лисячої лапи.
Весь тиждень, з понеділка по четвер, у Пальметто відбувалися розважальні заходи. У понеділок на футбольному стадіоні з безплатним концертом виступили студентський хор та джаз-оркестр. У вівторок на честь Рудого дня майже три чверті студентів одягнулися в помаранчеве; акцію «День білого» у середу підтримало ще більше людей. У четвер відбулися збори вболівальників, на яких потрібно було бути присутнім і «Лисам». У зборах взяли участь кілька тисяч студентів, які були готові бурхливо підтримати свою команду. Репортери активно знімали те, що відбувалося, на камери, і брали інтерв'ю у гравців. Побоюючись, що Ніл знову ляпне в об'єктиві щось, Ваймак тримав його якомога далі від мікрофонів.
У четвер втрачати витримку почала навіть Ден. Вона вже четвертий рік очолювала команду і з першого сезону звикла до образ і неприхованої ненависті. Тепер, відчувши нарешті потужну підтримку з боку вболівальників, вона розхвилювалася. Перед камерами вона зберігала спокій, проте в ніч проти п'ятниці пішла спати до Метта.
Чим більше наростало збудження публіки, тим більше нервувалася команда. До п'ятниці Лиси остаточно вимоталися, загальний мандраж не торкнувся тільки Ендрю. Він посилав м'ячі в стіну і без кінця відпускав шпильки, дражнячи товаришів. Кевін, навпаки, на ранковому тренуванні в п'ятницю не промовив жодного слова.
Попри додатково залучений персонал, у день матчу охорона кампуса катастрофічно не справлялася із регулюванням дорожнього руху. Ваймак відпросив Лисів з останніх пар і зібрав їх на стадіоні о третій годині. Матч починався лише о сьомій вечора, проте тренер хотів захистити команду від безумства, яке вже охоплювало весь університет. Ден увімкнула телевізор і гортала канали, доки не знайшла якийсь фільм. Аарон і Метт пішли у фоє, щоб у тиші зайнятися домашніми завданнями. Ніл і Кевін вийшли у внутрішню зону і просто мовчки сиділи на лаві.
О п'ятій тридцять доставили замовлену Ваймаком їжу, причому в такій кількості, що вистачило б на невелику армію. Лиси сіли колом і взялися за вечерю, як і раніше, мовчки. Тільки після того, як було прибрано сміття, вони наважилися подивитися один одному в очі.
Ден почала зачитувати список стартового складу «Воронів», хоча Лиси давно вивчили напам'ять усі прізвища та номери. Протягом кількох тижнів вони аналізували розташування позицій супротивника, переглядали старі матчі та запам'ятовували статистику. Щоразу вони прокручували попередні ігри, намагаючись краще зрозуміти тактику суперника і виявити слабкості, якими можна скористатися, але так нічого і не знайшли. Єдиним вразливим місцем у броні «Воронів» була відсутність Кевіна.
На початку тижня Кевін пояснював Лисам причину такої дивовижної злагодженості суперника, хоча Нілу при цьому хотілося заткнути вуха. Усі Ворони вступали до університету Едгара Аллана з однією метою — грати в ексі. Майже кожен, кого тренер Моріяма приймав до команди, після закінчення університету переходив у професійний спорт. Освіта для його підопічних мала другорядне значення. Усі вони навчалися на бакалавраті та займалися окремо від інших студентів, у мінігрупах по три-чотири особи. Піти кудись наодинці Ворон не міг — лише у супроводі як мінімум ще одного члена команди. Підтримувати дружбу та спілкуватися з будь-ким поза командою заборонялося.
Ворони навіть не жили у студентському гуртожитку, як не жили й у тому місці, яке офіційно вважалося їхньою базою. Університет Едгара Аллана за розмірами поступався Пальметто, спорту в ньому відводилося менше уваги, ніж програмам у сфері мистецтв. Тутешньою особливістю було розміщення студентів не в класичних гуртожитках, а «за інтересами»: будь-які студентські об'єднання чи клуби, як чоловічі, так і жіночі могли подати заявку на окреме проживання своїх членів. У гравців ексі теж був свій корпус, але ночували в ньому «Ворони» рідко і тільки для годиться.
Їхній стадіон, «Замок Евермор», розташовувався поза територією університету не випадково. Формально він належав університету, але також служив домашнім стадіоном національної збірної. З цієї причини ще під час будівництва в ньому були передбачені додаткові об'єкти: окремі ложі для знаменитостей та членів КРЕ, апартаменти, зони відпочинку та бари для віп-персон, просторі кімнати для гостьових команд. Ці кімнати були під землею, безпосередньо під ігровим полем, і саме вони заміняли Воронам гуртожиток. Саме там виросли Кевін та Ріко.
«Воронів» можна було побачити або на заняттях, або на стадіоні. Від усіх інших команд їх відрізняло те, що вони буквально жили й дихали тільки ексі, повністю підпорядковуючи своє існування грі. Жорстка дисципліна, ізоляція від зовнішнього світу та суворі покарання — все це робило «Воронів» командою зовсім іншого, недосяжного рівня. Одним словом, вони були повною протилежністю «Лисам». У сьогоднішньому матчі потужному колективному розуму протистояла розрізнена жменька покидьків.
За годину до початку гри охорона відчинила ворота стадіону та почала запускати глядачів. Нілу здалося, ніби він чує, як від тупоту десятків тисяч ніг тремтить земля. Переодягнувшись під віддалений гул голосів, він приєднався до команди у фоє. Ваймак уже викотив стійку з ключками. Кевін відкинув чохли зі своєї пари й просунув пальці в сітки.
— Кевіне, ти як? — Еббі стурбованим поглядом вивчала його обличчя. — Зможеш грати?
— Якщо я живий, то можу вийти на поле, — відповів Кевін. — Це і моя гра теж.
— Девіз у житті та смерті. — Ваймак жестом наказав команді вишикуватися. — Сьогодні я чекаю від нападників щонайменше десять голів. Кевіне, ти знаєш тактику їхнього захисту краще, ніж будь-хто інший, у той час, як вони вперше побачать тебе з ключкою в правій руці, так що скористайся цим і розмаж їх. Ніле, з тебе щонайменше п'ять очок, інакше до самого випуску будеш у мене щомісяця бігати марафони.
— П'ять очок? — витріщився на нього Ніл.
— Минулого тижня ти заробив чотири.
— Минулого тижня ми не грали проти Едгара Аллана, тренере.
— Не має значення, — відмахнувся Ваймак. — П'ять очок чи сорок два кілометри — сам вибирай, що тобі до душі.
Не давши Нілу можливості заперечити, Ваймак перевів погляд на Елісон та Ден.
— А ви, панянки, цього вечора забудьте про нашу лінію нападу. При будь-якому розташуванні на полі вважайте, що вас це не стосується. Ваше сьогоднішнє завдання — підтримувати захист, зрозуміло? Ми знаємо, що «Ворони» швидші, більші й сильніші за нас. Наш єдиний шанс — стримувати атаки супротивника. Захисники, не підпускайте нападника до воріт. Крапка. Ендрю, хоч раз у своєму жалюгідному нікчемному житті грай для перемоги, домовилися?
Здавалося, Ендрю розвеселило прохання тренера, тоді як Ніл цій веселості зовсім не зрадів. Сирена над головою сповістила, що за хвилину команди повинні з’явитися у внутрішній зоні. Ніл був не єдиним, хто здригнувся, почувши її, а Кевін так і зовсім підскочив, що стривожило Ніла ще більше. Еббі спрямувала на Дея пильний погляд, але той не підводив очей. Ваймак заплескав у долоні, кваплячи команду.
— Дамо засранцям жару, — закликав він. — Чим швидше ми з ними розправимося, тим швидше поїдемо бухати до Еббі. Я витратив цілий ранок, щоб набити її холодильник.
І хоча це не надто нагадувало заохочення, багато хто посміхнувся, а Нікі навіть тихо гикнув. Ніхто з Лисів не вводив себе в оману, всі чудово розуміли, що сьогодні ввечері їх перемелють у фарш. Ваймак лише давав їм можливість напитися, щоб відключитися, а не мучитися всю ніч, болісно переживаючи поразку. Краще так, аніж ніяк, подумав Ніл, хоча йому й це не допоможе.
Ваймак відчинив двері. Сміливо посміхнувшись через плече, Даніель вивела команду на стадіон. Ніл не бачив трибун, поки не вийшов у внутрішню зону, але рев, що вдарив у вуха, був щонайменше вдвічі гучніший, ніж зазвичай. Шум перейшов у оглушливий зойк і вереск, коли «Лиси» нарешті опинилися на очах у публіки. Лисички замахали помпонами й жваво застрибали у вітальному танці. Студентський оркестр «Помаранчеві нотки» щосили заграв командний гімн, проте його звуки потонули в загальному галасі.
Ніл окинув поглядом оранжеве море. Приїжджі «нейтральні» вболівальники виділялися в натовпі цифрами «1» та «2», намальованими на щоках на честь Ріко та Кевіна. Відрізнити фанатів «Воронів» було ще простіше: всі вони з ніг до голови носили чорне і займали на трибунах окремий сектор напроти домашніх лав «Лисів». Збоку здавалося, ніби частину стадіону поглинула чорна діра.
За цим гуркотом Ніл не помітив, як оголосили вихід «Воронів», проте не розчути важкий ритм басів він не міг. Мотив здався йому знайомим. За секунду він згадав, що під ту ж мелодію Ріко виходив на сцену в ефірі ранкового шоу Кеті Фердинанд: це був гімн «Воронів». Він відрізнявся від решти гімнів, що доводилося чути Нілу, і не звучав ні бадьоро, ні життєствердно. Ця похмура, гнітюча музика наводила страх, символізувала загрозу, нагадувала про смерть — «Ворони» ставилися до свого образу серйозно. Ніл подумав, що в майбутньому всім їм, напевно, доведеться ходити до психолога.
Трибуни вибухнули. Глядачі в помаранчевому заходилися вигукувати образи, супроводжуючи їх презирливим свистом. Фанати у гостьовому секторі відповіли бойовим кличем. Ті ж, хто просто приїхав насолодитися видовищем, бурхливо підтримували й «Лисів», і «Воронів».
Команди вирушили на розминку. Внутрішню зону Ваймак відступив «Воронам» — їх було більше, — а свою команду вивів безпосередньо на поле, змусивши бігати по колу вздовж бортика, в протилежний від суперника бік. Краєм ока Ніл спостерігав за нескінченною смугами чорного і червоного, проте навмисне не повертав голови, вперши погляд у помаранчево-біле джерсі, що маячило перед ним.
Після бігу Лиси приступили до вправ; Моріяма випустив на поле лише половину команди. Гравці захисту продовжували бігову розминку, у той час, як семеро нападників та п'ять півзахисників відпрацьовували удари по воротах. Навіть у такому урізаному складі збірна університету Едгара Аллана чисельно перевершувала «Лисів».
Ніл не відчував себе готовим до гри, а судді вже дали команду покинути поле всім, крім капітанів. Ріко та Ден якось зуміли зобразити товариське рукостискання. Головний арбітр підкинув монетку та показав, що першу подачу робитимуть гості. Після цього він залишився на місці, а Даніель та Ріко пішли.
Моріяма та Ваймак вишикували стартові склади біля відповідних виходів на поле. Троє запасних гравців «Лисів» по   черзі стукнулися з рештою ключками, наостанок обдарувавши тих скупими посмішками.
— За команду «Лисів» сьогодні у стартовому складі грають, — заявив диктор. — Номер два, Кевін Дей! — Навіть скажи він ще хоч щось, його ніхто б не почув. Не звертаючи увагу на захоплений рев фанатів, Кевін вийшов на поле. Ніл стиснув пальці на ручці ключки так, що шкіра на кісточках побіліла.
— Номер десять, Ніл Джостен!
— П'ять очок, — нагадав Ваймак.
Ніл з зітханням покрокував через двері. Посівши своє місце, він обернувся подивитися, як виходять товариші. Елісон сьогодні виступала у ролі опорного півзахисника; захисниками у стартовому складі були Нікі та Рене. Ендрю, який вийшов останнім, невимушено розташувався у зоні воріт.
Як оголошували Ріко, Ніл не чув, тільки помітив бурхливу реакцію публіки. Ріко Моріяма з'явився на полі з таким виглядом, ніби йому належав весь стадіон. Замість одразу пройти до свого місця, він затримався біля Кевіна. Знявши шолом, він щось сказав, але гул трибун, що луною відбивався від прозорої огорожі, заглушив його слова. Кевін теж стягнув шолом і, підвісивши його за ремінець на палець, відповів. Ріко більше нічого не говорив і лише свердлив Кевіна важким поглядом, поки решта Воронів займала позиції.
Після того, як їхній голкіпер став на ворота і на поле вийшла суддівська бригада, Ріко нарешті зробив рух — потягнувся до Кевіна. Ніл був упевнений, що в цей момент напружився не тільки він, але й Лиси. Ріко, щоправда, лише обняв Кевіна за плече і притягнув до себе в коротких обіймах.
Багатотисячний натовп оглушливо завив у екстазі. Вже наступної секунди Ріко прибрав руку і попрямував до свого місця на середній лінії. Кевін продовжував стояти в заціпенінні, з якого його вивів різкий удар ключки об стіну. Підскочивши від несподіванки, Кевін озирнувся на Ендрю. Міньярд ще раз попереджувально стукнув ключкою об прямокутник воріт. Кевін зрозумів натяк і надів шолом.
Після того, як він, піднявши ключку, показав, що готовий до гри, головний суддя вручив гравцеві «Воронів», що подаватиме, м'яч і залишив поле. Арбітри замкнули обидва виходи.
Ніл заплющив очі й зробив глибокий вдих. Він відгородився від усього: запхав Натаніеля, свого батька та клан Моріяма у найдальший куточок свідомості. Про них він подумає згодом. Зараз все це неважливо, значення має лише матч: ключка в руках, ворота суперника та годинник, який відраховує секунди до першої подачі. Зараз він не Ніл, він — Лис, і попереду на нього чекає гра.
Прогуділа стартова сирена, і Ніл зірвався з місця. Він бачив, як Ворон зробив подачу, але м'яч помітив тільки коли порівнявся з Джонсоном, своїм сьогоднішнім «опікуном». Подавальник відправив м'яч у стіну біля воріт «Лисів». Елісон була єдиною, хто після подачі залишився на місці; простеживши траєкторію снаряда, вона підібрала його на рикошеті й перекинула Ендрю, а той послав назад через поле. Ніл та Кевін кинулися за м'ячем, прагнучи випередити захист суперника.
Шлях Кевіну перегородив Жан. Він вважався найсильнішим захисником «Воронів», проте Ніла більше турбував психологічний тиск, який той міг справити на Кевіна.
Жан був вищий за Кевіна — зовсім ненабагато, але цього якраз вистачило, щоб зловити м'яч першим. Кевін спробував відібрати м'яча за допомогою силового нападу. Гучний стукіт ключок луною відбився від бортиків. І Лиси, і Ворони криками підбадьорювали учасників поєдинку, кожна команда — свого гравця. Кевін раптом змінив тактику і посунув Жана плечем так, що той похитнувся. М'яч вислизнув із сітки його ключки. Цілитися часу не було — Моро затуляв огляд, — але Кевін все одно зробив кидок по воротах. Щойно м'яч вилетів із сітки, як Жан врізався в Кевіна, збивши його з ніг.
Після удару об стіну м'яч полетів у бік Ніла. Той пірнув і відійшов від Джонсона, спіймавши снаряд, проте Джонсон, відразу завдавши нищівного удару по ключці Ніла, від якого руки в нього загули до самих ліктів, одночасно бахнув його в живіт. Ніл похитнувся, намагаючись зберегти рівновагу. Джонсон блискавичним рухом зачепив його ключку своєю і різко смикнув. Праве зап'ястя Ніла обпекло гострим болем. Він рефлекторно випустив ключку з рук, а Джонсон уже втік за м'ячем.
Струсивши руками, Ніл побіг навздогін. Джонсон мав невелику фору, проте Ніл виявився спритнішим. Впіймавши м'яч, захисник розмахнувся для кидка. Ніл, навіть не намагаючись знизити швидкість, влетів у нього, і обидва впали на паркет. Перекинувшись, Ніл скористався інерцією і знову схопився на ноги. Пропустивши повз вуха хрипку погрозу Джонсона на свою адресу, він пошукав очима м'яч. Снаряд до мети не долетів, і зараз Елісон та півзахисник «Воронів» люто за нього боролися. Ворон, який виграв боротьбу, зробив пас.
Встежити за м'ячем, що миготів між Воронами, було важко. Спочатку він потрапив до Ріко, потім — до півзахисника, потім — до іншого нападника і нарешті знову повернувся до Моріями — в ту саму секунду, коли він переграв Нікі. Ріко зробив один невловний рух, і лампи за спиною Ендрю спалахнули червоним. Сирена підтвердила забитий гол, трибуни загули.
Ворони з переможним кличем повернулися на вихідні позиції. Лиси відреагували не відразу; Ніл зрозумів, що сталося, тільки коли подивився на Ендрю: той стояв наполовину і блимав очима, дивлячись на червоні вогні по периметру воріт. З початку матчу минуло лише дві хвилини. Так швидко Ендрю ще ніхто не забивав.
Дочекавшись, поки сигнальні лампи остаточно згаснуть, Ендрю знову розвернувся спиною до воріт. Ніл сподівався, що пропущений гол змусить його прокинутись. Прийнята ним таблетка ще діяла, до перших проявів синдрому відміни залишалося близько п'ятнадцяти хвилин. Швидше за все, цей блискавичний гол просто потішив Ендрю, проте залишався невеликий шанс, що тепер він побачить у «Воронах» цікавого суперника та прийме виклик.
— Годі тупити! — крикнула Елісон, і Ніл слухняно побіг на лінію середини поля. Гудок сирени знову зірвав усіх із місць, команди знову зійшлися в поєдинку. Несподіваний гол кинув «Лисів» у легкий шок. Вони додали натиску, але це не допомогло. За п'ять хвилин Ріко забив вдруге.
— Це навіть принизливо, — кинув другий нападник «Воронів», повертаючись повз Ніла на свою позицію. — Ми просто втрачаємо тут час.
Ніл хотів запустити йому в голову ключкою, але його погляд прикував Ріко. Капітан «Воронів» попрямував не до свого місця, а до Ендрю. Той ступив уперед, і вони зустрілися віч-на-віч рівно на межі зони воріт. У відповідь на слова Ріко Ендрю недбало відмахнувся, проте Моріяма не поспішав йти. Арбітри дали їм кілька секунд на переговори, потім постукали по огорожі — мовляв, годі балакати. Тільки тоді Ріко розвернувся і покрокував до центру поля.
«Лиси» рвалися до воріт суперника, але «Ворони» відкидали їх назад. Нілу залишалося тільки дивитись, як м'яч літає від одного Ворона до іншого. Ніл дивився на це перепасування, і серце в нього обливалося кров'ю. Ріко спіймав м'яч і завдав удару по воротах. Спина Ніла напружилася в очікуванні чергового втраченого очка, але Ендрю потужно відбив удар. Гаряча хвиля полегшення, що накотила на Ніла, надала йому прискорення, він рвонув за м'ячем.
У наступні п'ятнадцять хвилин «Ворони» жодного разу не забили, натомість створили купу небезпечних моментів. Вони настільки перевершували «Лисів» за рівнем, що Ніл мимоволі відчував пекучий сором. Це було набагато гірше за грубу силу брекенріджців. На тлі «Воронів» «Лиси» виглядали незграбними немовлятами. Ріко просто був занадто швидкий, і Нікі просто не міг його наздогнати. Він підбирав м'яч і пасував одним рухом, і, хоч як би він стрімко переміщався по полю, його удари вирізнялися настрашливою влучністю. Єдиною причиною, чому «Лисів» досі ще не розмазали по полю, був Ендрю, який захищав ворота, але його ось-ось загрожувала накрити ломка.
Після третього забитого гола «Ворони» зробили дві заміни: випустили свіжого нападника замість напарника Ріко та нового півзахисника. Ваймак скористався паузою, щоб поміняти Нікі та Рене на Метта та Аарона. Не дивлячись на рахунок, Метт зайняв свою позицію на лінії першої чверті із задоволеною усмішкою на обличчі. Його завданням було опікуватися Ріко, і він з нетерпінням чекав на можливість добряче побитися. Поки що хід гри викликав у Ніла лише зневіру, але явний оптимізм Метта майже змусив і його посміхнутися.
Метью Бойд був найсильнішим Лисом; Аарон, своєю чергою, грав краще за Нікі. Їхня поява моментально позначилася на грі, і «Лиси» помалу почали набувати впевненості. Зважаючи на те, який агресивний поворот прийняла гра, «Ворони» цього не очікували. Перша сутичка відбулася між Ріко та Меттом, чому Ніл анітрохи не здивувався.
Ріко майже вдалося прослизнути повз Бойда, але Метт якимось дивом вивернувся і використав корпус як таран. Зіткнення супроводжувалося таким хрускотом, що Ніл мимоволі скривився, проте варто було йому побачити, що творить Ендрю, як він забув навіть думати про цих двох.
За правилами голкіперу не заборонялося виходити із зони воріт, хоча, враховуючи їх розміри та високу швидкість переміщення м'яча, робити це не рекомендувалося. На подібний ризик воротар йшов у крайніх випадках. Очевидно, сьогодні був такий випадок, тому що Ендрю вибіг з воротарської зони ще до того, як Ріко і Метт впали на підлогу. За м'яч боролися Аарон, другий нападник «Воронів» та півзахисники обох команд, але Ендрю виявився ближчим і спритнішим.
Плоска сітка на ключці воротаря призначалася для відбивання, а не утримання м'яча, тому підібрати його Ендрю не міг, проте міг перенаправити. Після його удару, короткого і жорсткого, м'яч відскочив від паркету, зрикошетив від стіни й полетів до стелі. Як слід розмахнувшись, Міньярд запустив його на інший кінець поля. За якусь долю секунди Ніл зрозумів, кому пасує Ендрю, і його серце люто раділо.
Моро та Джонсон утримували Кевіна та Ніла на лінії середини поля. На такому величезному відкритому просторі Ніл міг обігнати будь-кого. Неважливо, що Джонсон дихав йому в потилицю і що він був технічнішим. Щоб набрати швидкість, місця вистачало з надлишком, а Ніл знав, що у цьому матчі він найшвидший гравець. Біля третьої чверті він випереджав Джонсона на два кроки, а на той момент, коли заволодів м'ячем, — уже на всі шість.
Йому знадобилася секунда, щоб знайти поглядом Кевіна, і ще одна, щоб розрахувати траєкторію кидка. На десятому кроці він відправив м'яча у стіну над воротами суперника. Ось коли йому знадобилося відпрацювання вправ «Воронів» на нескінченних нічних тренуваннях із Кевіном. При ідеальному рикошеті м'яч повинен був не просто потрапити в сітку потрібної ключки, але потрапити до неї під правильним кутом, щоб другому нападнику не довелося цілитися. Кевіну залишалося лише послати м'яч у ворота ударом на розмах. Цим же прийомом сьогодні неодноразово користувалися «Ворони», але у виконанні Кевіна та Ніла він став для них повною несподіванкою. Жан і воротар противника вважали, що встигнуть зреагувати, однак Кевін не став чекати їх і впечатав м'яч у прямокутник воріт. Лампи за спиною голкіпера «Воронів» спалахнули червоним.
Рев трибун майже заглушив тріумфальний рев Метта. Краєм ока Ніл бачив, як радісні запасні підхопилися, «Лисички» з запалом затанцювали, але дивився він тільки на Кевіна. Повертаючись на лінію середини поля, обидва нападники жорстко, майже болісно стукнулися ключками. По обличчю Кевіна промайнула коротка, але щира посмішка — перший знак схвалення за весь час їхнього знайомства, і Ніл миттєво відчув прилив адреналіну.
Завойоване очко надихнуло всю команду. За наступної спроби Ріко вдарити по воротах Метт підставив йому підніжку. Через кілька секунд вони вже зчепилися у бійці, і арбітрам довелося зупинити гру, щоб їх розняти. Метт як винуватець заробив жовту картку, але його лютий погляд говорив про те, що бійку спровокував Ріко. Що такого міг сказати Моріяма, щоб настільки вибісити Метта?
Судді зарахували фол та призначили штрафний у ворота «Лисів». Команди вишикувалися подивитися, як Ріко битиме. Ендрю не дістався м'яча всього на якийсь сантиметр.
Після цього удару дух чесної гри залишив поле. Ніл збився з рахунку, скільки разів гравці падали на паркет протягом останніх двадцяти хвилин тайму. До сорок п'ятої хвилини, коли Нілу заїхали ліктем у ніс, жовті картки були у всіх, а одного з «Воронів» взагалі видалили з червоною.
Помітивши на обличчі Ніла кров, суддя, що вліпив Джонсону жовту картку, викликав на поле Еббі. На шоломі гравців були захисні ґрати для очей і носа, проте Джонсон ударив з-під неї, знизу вгору. У своїх товстих рукавичках Ніл міг хіба що незграбно розмазати кров, а Еббі озброїлася марлевими тампонами. Суворий вираз її обличчя дивно не пов'язувався з м'якими, акуратними дотиками. Еббі вже вп'яте виходила на поле, і агресивність матчу, що наростала, сильно її турбувала.
— Він взагалі міг тобі носа зламати, — зауважила вона, промокаючи кров на верхній губі Ніла.
— Ну, не зламав. Чи можна мені вже йти? — спитав він з нетерпінням.
— Судді не допустять тебе до гри, якщо кровотеча не припиниться, — спокійно відповіла Еббі, і не думаючи поспішати.
Взявшись за підборіддя Ніла, вона покрутила його голову туди-сюди. Ніл відчув, як з носа знову потекла тонка цівка крові, і втягнув її ніздрями. Знайомий солонуватий смак обпалив язик. Еббі подивилася на нього з сумнівом, і він шморгнув носом ще раз. Нарешті вона зітхнула і підбадьорливо поплескала його шоломом.
— Через хвилину перевірю ще раз, — сказала вона, після чого пішла з поля у супроводі арбітра.
Команди вже приготувалися до пенальті, який мав бити Ніл. Вставши на крапку, він упіймав м'яч, перекинутий півзахисником «Воронів». Ніл любив пенальті, вважаючи їх найлегшим способом забити гол, хоча саме через легкість такі голи зазвичай приносили йому набагато менше задоволення. У грі проти «Воронів», однак, він збирався скористатися можливістю, що випала, по максимуму. Зараз для Ніла не існувало нічого, крім нього самого, голкіпера та великих ворожих воріт. Для розбігу дозволялося зробити трохи більш як два кроки, проте Нілу вони не знадобилися. Зробивши обманний рух, він чітко відправив м'яч у нижній кут воріт. На радощах Метт так ляснув Ніла по плечу, що з носа останнього знову потекла кров.
— Може, ще кілька разів підставиш обличчя, щоб здобути нам очки? — Запропонував Метт.
— Щось мені така стратегія не дуже, — зізнався Ніл.
Розреготавшись, Метт підтюпцем побіг назад на лінію першої чверті. Буквально наступної миті перший тайм завершився, і команди потягнулися з поля під крики збудженої публіки. Ідучи за товаришами, Ніл озирнувся на табло. У роздягальню Лиси йшли з рахунком три-шість: фантастичний початок, враховуючи, проти кого вони грали, і майже жодного шансу відігратися.
Другий тайм невблаганно наближав їх до провалу. «Ворони» повністю оновили склад, тоді як «Лиси» трималися на другому диханні, а Ендрю взагалі з кожною секундою втрачав сили. Побачивши, як він спіткнувся, Ніл зрозумів, що справи кепські. Збоку могло здатися, що Ендрю дуже різко метнувся за м'ячем, проте Ніл знав, що це не так. Міньярд видихався на очах. За ідеєю, його ще не мало накрити, але «Ворони» прискорили процес, заганявши воротаря «Лисів» до півсмерті.
На мить Ніл пошкодував, що сьогодні Ендрю відмовився від таблетки, але тут же прогнав цю думку. Так, ліки додали б Ендрю бадьорості, але водночас зробили б його поведінку абсолютно непередбачуваною. Ендрю погоджувався терпіти ці муки тільки тому, що усвідомлював: інакше від нього на грі користі не буде. За це Ніл був і вдячний йому, і водночас злий, хоча злився виключно на себе. Він чудово розумів, що страшно не дотягує до Ендрю і що, якби він був на його місці, жертва виявилася б марною. Він ненавидів себе за нестачу майстерності; як він не намагався, на перебіг матчу це не впливало.
Гра завершилася перемогою «Воронів» із рахунком тринадцять-шість. Ендрю вперше пропустив стільки м'ячів, а у статистиці «Лисів» уперше за три роки з'явився такий величезний розрив між забитими та пропущеними голами. Розчарування трибун було очікуване і цілком зрозуміле, проте Ніл ледве чув свист фанатів крізь гул у вухах. Серце в нього тремтіло так шалено, що мало залишити синці на легенях. Кожен вдих різав горлянку, наче лезо. Сил, що залишилися, вистачало лише на те, щоб стискати ключку.
Він хотів підійти до команди, але боявся навіть поворухнутися. Вони з Кевіном щойно вистояли два повні тайми проти захисту «Воронів». Ніл якимось дивом ще тримався на ногах, то відчуваючи їх, то не відчуваючи: вони то горіли вогнем, то ніби німіли. Він глянув униз — перевірити, чи вони на місці взагалі, — і заморгав від того, що в очах потемніло.
Ревіння на трибунах перейшло в пронизливий істеричний вереск і нарешті пробилося в його виснажену свідомість. Він щось пропустив? Ніл підняв погляд і завмер. Руки Ендрю безсило повисли, ключка валялася біля ніг. На очах Ніла він нахилився і спробував її підняти. Лише спробував. Щойно він відірвав ручку від підлоги, як пальці знову розтулилися.
Ніл згадав те перше тренування віч-на-віч, коли він грав проти Ендрю і його руки задерев’яніли від перенапруження. Він озирнувся на табло: неймовірно, але «Ворони» завдали 150 ударів по воротах. Що ще більш дивовижно, зі ста п'ятдесяти м'ячів Ендрю пропустив лише тринадцять. Обернувшись назад, Ніл побачив другу спробу Міньярда підняти ключку. Успіхом вона не увінчалася, і Ендрю знеможено опустився на паркет.
Двері, що ведуть на поле, відчинилися, на майданчик висипалися запасні. Еббі та Ваймак стояли в отворі й мовчки спостерігали за ними. Лиси попрямували до воріт: відколи Ендрю почав відігравати обидва тайми, це увійшло в них у звичку. Ніл ледве побрів до товаришів. Він зробив лише кілька непевних кроків, перш ніж поряд з ним виріс Кевін.
Не кажучи жодного слова, він закинув ключку на плече і разом з Нілом повільно рушив до зони воріт. Вони підійшли останніми, але Лиси охоче розступилися. Його вітали втомленими посмішками, у відповідь він теж видавив із себе щось схоже. Не зводячи очей зі знесиленого голкіпера, Кевін присів перед ним навпочіпки.
— Ну як, — спитав він, — повеселився?
Голосом, позбавленим будь-яких емоцій, Ендрю відповів:
— Кевіне Дей, ти просто жалюгідний. Сам не розумію, чого я спілкуюся з тобою.
— Лиси, — тихо гукнув Ріко. Він і ще кілька Воронів зібралися за їхніми спинами.
Усі, крім Кевіна, обернулися.
— Маю зізнатися, я розгублений. Не можу подякувати вам за гру — називати грою сьогоднішнє побиття немовлят не повертається язик. Я приблизно уявляв, чого від вас чекати, але мені все одно за вас соромно. Як низько ти впав, Кевіне. Не варто було тобі ганьбитися — так ти хоча б позбавив нас необхідності знову ставити тебе на коліна.
— Я цілком задоволений, — сказав Кевін. Такої відповіді ніхто з Лисів від нього точно не очікував. Всі здивовано дивилися на нього, забувши про Ріко. — Не рахунком і не статистикою Лисів, а їхнім командним духом. Я не схибив. Вони мають величезний потенціал, і я більш ніж впевнений, що разом ми прийдемо до перемоги.
— Скільки разів ти сьогодні отримав м'ячем по голові? — уїдливо кинув хтось із Воронів.
Кевін лише посміхнувся, задоволено і спокійно, і простягнув Ендрю руку. Міньярд подивився на неї, потім перевів погляд на Кевінове обличчя і дозволив підняти себе на ноги. Як тільки Кевін відпустив руку, Рене міцно стиснула Ендрю в обіймах. Враховуючи громіздке екіпірування воротаря, зробити це було нелегко, проте завдяки Рене Ендрю отримав опору ще на кілька секунд і зумів набути рівноваги, хоча його й похитувало. Кевін відвернув увагу Воронів на себе.
— Спасибі за гру, — сказав він. — Побачимося у півфіналі. Реванш буде незабутнім, обіцяю.
Після сьогоднішнього розгрому Ріко не очікував від Кевіна такої спокійної впевненості.
— Однієї людини недостатньо, щоб забратися так високо, — сказав Моріяма. У його інтонації одночасно вчувалася і недовіра, і зневага. — Навіть ти не настільки дурний, щоб сподіватися. Краще визнай поразку зараз.
Це прозвучало не як дружня порада, а як погроза, але Кевін так само незворушно відповів:
— Для початку досить й однієї.
— Дякувати вам нема за що, так що на все добре, — втрутилася Ден. — Ходімо, хлопці.
Лиси покинули поле під крики обурених глядачів. Ваймак відразу перервав спілкування з репортерами й попрямував до команди. Не чекаючи тренера, Рене обняла Ендрю за плечі й повела в роздягальню — квапливо, але так, щоб це не викликало підозри.
Інші члени команди залишилися трохи попозувати перед камерами та помахати своїм шанувальникам. У цьому матчі вони програли, але висока оцінка, отримана від Кевіна, і незмінна підтримка фанатів допомогли їм стояти з високо піднятою головою. Нарешті Ваймак загнав усіх у фоє. Там на них чекала Рене, а ось Ендрю ніде не було видно. Ніл припустив, що його, ймовірно, вивертає десь у туалеті.
Ваймак замкнув двері на ключ, забезпечивши хвилину-другу до появи преси, і звернувся до команди:
— Коли в червні я оголосив, що ви маєте зіграти на цьому стадіоні з командою університету Едгара Аллана, ви стверджували, що не впораєтеся. Сьогодні ви вийшли проти них та не віддали перемогу легко. Ви взяли шість очок у кращої команди країни, і сьогодні, мать вашу, ви просто зобов'язані пишатися собою!
— Чим пишатися? — стомлено і роздратовано хмикнув Аарон. — Нас роздавили по полю.
— Особисто я радий тому, що це закінчилося, — втрутився Нікі. — Вони просто звірі.
— А я пишаюся, — несподівано подала голос Елісон, заслуживши здивований погляд Нікі та схвальну напівусмішку Ваймака. Вона поблажливо подивилася на Аарона і в цей момент вперше після загибелі Сета знову нагадала себе колишню. — Ви в команді лише другий сезон. Вам не зрозуміти, що означає такий матч як сьогодні.
Ден кивнула:
— Елісон права. Програвати боляче, але це ще не провал. Минулого року ми не забили б їм жодного м'яча. Сьогодні ми сильні, як ніколи раніше, й надалі будемо ще кращі. Кевін правильно сказав: коли ми зустрінемося з «Воронами» у півфіналі, то зіб'ємо з них пиху.
— Непоганий лад, — наголосив Ваймак. — Кевіне, Ніле?
— Сорок два кілометри? — припустив Ніл.
— Є краща ідея. З наступного тижня усі повертаються на свої звичні позиції. Якщо ви обидва здатні відіграти два тайми проти Едгара Аллана, то до кінця сезону впораєтеся і по одному. Всім іншим дякую за терпіння і за те, що дали Кевіну та Нілу можливість адаптуватися. Окреме спасибі Рене — цього сезону ти просто молодчина. Ласкаво просимо до воріт.
Радісний крик Даніель заглушив більш стриманий вигук Рене. Метт стиснув Рене в ведмежих обіймах, а Елісон поплескала по плечу на знак мовчазної, але рішучої підтримки. Ніл сумнівався, що найближчими тижнями вони з Кевіном не підведуть команду, але й нескінченно перекладати свої завдання на товаришів теж не можна було. Через них Лиси й так відіграли майже половину сезону з незручно перекроєною схемою гравців на полі. Готуючись до сьогоднішнього матчу, з кожною грою Кевін та Ніл перебували на полі дедалі довше. Настав час взяти на себе лінію нападу в повному обсязі.
— Розбір польотів перенесемо на понеділок, — заявив Ваймак. — Зранку зустрінемося не у спортзалі, а тут. Ден та Кевін, сьогодні з журналістами спілкуєтеся ви. Решта — перестали базікати й бігом у душ, настав час їхати святкувати. Особистих речей не залишайте, я на завтра викликав бригаду прибиральників — нехай усе тут вичистять, щоб і слідів воронячого духу не було. Давайте вже звалимо на хрін і нап'ємося як слід.
Втомлені, знесилені та засмучені поразкою Лиси, а проте, йшли зі стадіону, відчуваючи себе чемпіонами.