Нора Сокавіч «Король воронів»

Розділ 12

Переповнене приймальне відділення лікарні Річмонда являло собою живу масу обурення та болю. Працівники реєстратури мужньо намагалися стримувати хаос, але людей було надто багато, а лікарів значно менше. Ніл, який сидів вдалині, не розбирав, що саме говорили реєстратори, але з інтонації чув: терпець у них вривається. Обурені зойки та наполегливі вимоги пацієнтів переносити було легше. Ніл продовжував слухати, намагаючись відвернути себе від напливу думок.
Коли до будинку Хемміків приїхала поліція, все стало ще гірше. Перший наряд з'явився практично одночасно з бригадою швидкої, але потім налетіли ще дві групи — чи то просто нудьгували недільного вечора, чи то злетілися, почувши по рації ім'я Кевіна Дея. Ніл дуже сумнівався, що для оформлення смерті Дрейка в результаті необхідної самооборони Аарона необхідно було аж шість копів. Він сподівався, що поліцейські візьмуть свідчення у свідків, зафіксують жахливий вигляд місця злочину і, йдучи, потиснуть руку Аарону, але вийшло так, що востаннє Аарона він бачив, коли того вели вниз сходами в кайданках. Незабаром після цього копи завантажили вдоволеного Ендрю в карету швидкої допомоги та доставили сюди.
Ніл не знав, чи була вся справа у вічному невезінні Лисів, чи накликав лихо на команду особисто він, чи зґвалтування та вбивство — це завжди так нестерпно тяжко. Він не знав і думати про це майже не міг. Єдине, що він інтуїтивно зробив, — це розділив тих, що залишилися. Кевін рвався за Ендрю, та його фізіономія була надто впізнаваною. Найменше Лисам сьогодні хотілося привертати до себе ще більше уваги. Ніл відправив Кевіна і Нікі в поліцейську дільницю — чекати, коли випустять Аарона, а сам приїхав до лікарні, як тільки копи перестали мучити його питаннями. У приймальному відділенні він провів майже сорок хвилин, і, хоча намагався не дивитись на годинник, виходило погано. Повільний рух натовпу не міг відволікти його по-справжньому.
Людині, що увійшла через скляні двері через дві хвилини, це вдалося. Ніл, сам того не усвідомлюючи, миттю скочив на ноги. Ваймак засік різкий рух і тицьнув пальцем униз поруч із собою. Ніл квапливо рушив до нього через штовханину. Не встиг він підійти, як тренер жестом покликав його надвір. Повністю запнувши куртку, Ніл пішов слідом.
Ваймак зупинився метрів за шість від входу, на п'ятачку, відведеному для куріння. Ніл хотів запитати про пакет, що висів на лікті у тренера, але забув про це, коли Ваймак витяг з кишені пачку цигарок. У відповідь на мовчазно простягнуту руку тренер лише вигнув брову:
— Ти ж не куриш?
— Не курю, — кивнув Ніл.
Ваймак передав йому сигарету і витяг ще одну для себе. Через поривчастий вітер прикурити виявилося не так просто. Ніл зробив довгу затяжку, переконуючись, що цигарка запалилася, потім прикрив мерехтливий вогник долонею. Їдкий сигаретний дим, нехай і слабкий цього вітряного вечора, повинен був заспокоювати. Не заспокоював.
— Що ви тут робите? — спитав Ніл.
— Кевін зателефонував, — сказав Ваймак. — Я привіз Ендрю чистий одяг.
Ніл подумки прикинув час: щось не сходилося. Зі спальні Кевін не дзвонив, і розійшлися вони зовсім недавно, а Ваймак вже примчав з Пальметто. Єдине пояснення — Кевін зробив дзвінок, коли пішов униз за Нікі. Знаючи Дея, Ніл міг посперечатися, що той спочатку набрав тренера і лише потім — службу порятунку.
— Аарона заарештували, — сказав він.
— Я знаю, — відповів Ваймак.
— Не розумію, за що?
— Від удару його ключкою загинула людина.
— Ключка не його, — поправив Ніл, — а моя. Поліція забрала її як доказ. Мені її повернуть чи треба купувати нову?
Ваймак випустив хмарку диму, і вітер одразу ж його розніс. Ніл упіймав на собі погляд тренера, потім опустив очі на цигарку, яку все крутив і крутив у пальцях. Під нігтями темніла кров, що запеклася. На мить йому здалося, що це кров матері: стільки років минуло, а плями ніяк не відмиваються. Він різко струсив цигарку, позбавляючись цих думок разом з першою грудочкою попелу.
— Ніле.
Він дуже добре знав цей тон.
— Я в порядку.
— Ще раз почую цю дебільну відповідь, і ти в мене отримаєш, — пригрозив Ваймак. — Дорогою сюди я заїхав у дільницю і почув урізану версію подій. Тебе поліцейські записали як упередженого свідка. Нібито ти відмовився з ними розмовляти, навіть прізвище своє не назвав, довелося питати у Кевіна.
— Я в порядку, — повторив Ніл. — Просто не люблю спілкуватися з копами.
— Тож не спілкуйся з ними. Поговори зі мною.
— Що ви хочете від мене почути?
— Правду.
— Ні.
— Чому?
Ніл заперечливо похитав головою. Він не знав, як пояснити цю порожнечу в грудях — дірку, виїдену страхом. Те, що трапилося, вимагало чесної й відвертої розповіді, а він мало не з пелюшок звик брехати. Як тепер розповісти правду? І якщо він спробує це зробити, чи залишиться правда правдою або буде отруєна отрутою брехні, як тільки він вимовить слова вголос? Чи не спотворить він істину рефлекторно, за звичкою? Ні, Ніл не ризикуватиме. Ендрю на таке не заслуговує.
— Тренере, зателефонуйте до Окленду, — сказав Ніл, намагаючись перевести розмову в безпечніше русло. — Потрібно повідомити про ситуацію Хіґґінса. Пам'ятаєте? — уточнив він, коли Ваймак нахмурився. — Він дзвонив на початку навчального року, коли вів справу щодо отця Дрейка. Місяць тому він перемкнувся на самого Дрейка, але чи записав його офіційно як підозрюваного — це питання. Якщо ні, то місцеві копи не знають, що його потрібно повідомити.
Ваймак з хвилину вивчав Ніла поглядом, потім дістав із гаманця візитну картку. Побачивши на лицьовій стороні блискучий синій щит, Ніл здогадався, що візитівка належить одному з поліцейських, зайнятих розслідуванням. Бути присутнім при розмові в нього бажання не було, тому він загасив недопалок носком і сказав:
— Піду всередину.
Ваймак не утримував його.
Ніл повернувся до приймального відділення та виявив, що його крісло зайняте. Помітивши вільне місце в кутку, він став біля стіни, притулився до неї спиною і знову звернув увагу на реєстратуру. За кілька хвилин повернувся і Ваймак. Коротко переговоривши із втомленими жінками за стійкою, він передав їм речі. Одна з них відразу ж забрала пакет, а Ваймак підійшов до Ніла. Обидва мовчки чекали, коли відпустять Ендрю.
Коли той нарешті вийшов із дальніх дверей, Ніл майже пошкодував, що його не залишили у лікарні. Міньярд переодягся в чисте, проте навіть капюшон толстовки не міг приховати те місиво, на яке перетворив його обличчя Дрейк. Але гірше за всі синці й подряпини була сяюча усмішка, яка, як і раніше, не сходила з губ Ендрю. Варто було Нілу побачити її, і до горла підкотилася нудота.
Ваймак рушив назустріч Ендрю, Ніл пішов слідом. Помітивши їх, Ендрю обвів обох очима.
— Вітаю, тренере! — засміявся він. — Не пам'ятаю, щоб я запрошував вас на цю виставу.
— Ти не запрошував, — підтвердив Ваймак.
— Кевін, — здогадався Ендрю. — От зрадник.
Він вимовив це без агресії, радше з подивом, і жестом пропустив Ваймака вперед, вшанувавши Ніла лише коротким поглядом перед виходом на темну вулицю. Попри натовпи народу у приймальному відділенні, Ваймак досить вдало припаркував автомобіль одразу за рогом лікарні. Ніл трохи сповільнив крок, даючи Ендрю можливість вибрати місце. Той відчинив передні пасажирські двері, але в машину не сів, а побарабанив пальцями по дверцятах і почав роздивлятися сидіння, наче найбільшу загадку.
Ніл не зрозумів причину його спантеличення, а ось Ваймак — так.
— Ззаду просторіше. Можна лягти, — зауважив він.
— Ви маєте рацію, — погодився Ендрю і все одно поліз уперед.
Ніл бачив, як побіліли його кісточки, поки він опускався на сидіння, але, тільки коли Ендрю зі сміхом зойкнув, зрозумів, як сильно йому зараз боляче.
Ніл влаштувався ззаду й онімілими пальцями пристебнув ремінь безпеки. Стукнувши дверцятами так, що авто здригнулося, Ваймак завів двигун. Поки що вони нікуди не їхали, і Ніл навіть вирішив, що Ваймак влаштує Ендрю допит прямо тут, на паркуванні.
Натомість тренер кинув на нього нетерплячий погляд і нагадав:
— Я чекаю.
— Гаразд, гаразд, — зітхнув Ендрю. — Безпека понад усе.
Він клацнув пряжкою ременя, і Ваймак рушив з місця. Ніл очікував, що вони поїдуть назад до поліцейської дільниці, але незабаром почав впізнавати околиці. Тренер віз їх до будинку кузенів. Перспектива провести цю ніч у Колумбії викликала огиду, але висловити невдоволення Ніл не встиг. На під'їзній доріжці вже стояв автомобіль, який Ендрю, на відміну від Ніла, впізнав одразу.
— Мабуть, у неї знайшлася дуже вагома причина, — фиркнув він. — Прямо не терпиться почути яка.
— Ти знаєш, чого вона тут, — сказав Ваймак.
— Ні, тренере, не знаю. Це її не стосується.
— Навіть не починай, — відрізав Ваймак, паркуючись за незнайомим авто. — Ти ж не розраховував, що зможеш довго це приховувати. Сьогодні, щоправда, покликав її не я, тож не дивись на мене так. Еббі її запросила, тільки сказала мені про це, коли ми вже виїхали.
— Усіх вас ненавиджу, — надто бадьоро повідомив Ендрю і вийшов із машини.
Їхнє прибуття не залишилося непоміченим; вони були ще на півдорозі до крильця, а вхідні двері вже відчинилися. Миттєво впізнавши у жінці Бетсі Добсон, що вийшла на поріг, Ніл встав як укопаний. Ендрю теж зупинився і розкрив руки у привітальному жесті.
— О-о, Бі, який вдалий збіг! Ми щойно про вас згадували. Я зараз трохи зайнятий, а ось Ніл охоче поспілкується з вами. Ви ж не проти, так? Я так і думав.
— Я проти, — заявив Ніл. — Мені нема чого їй сказати.
— Упевнений, ти викрутишся, — через плече блиснув усмішкою Ендрю. — Тобі ж не звикати, га? До речі, правду розповідати необов'язково, Бі не чекає від тебе відвертості. Я попередив, щоб вона не вірила жодному твоєму слову. Чи ви з нею теж почали грати у секретики?
— Я сказав — ні.
Ендрю розвернувся до нього обличчям і сховав руки у розтягнуту передню кишеню толстовки.
— А, ти ще не вдуплив, — кивнув він. — Це не прохання, Ніле. Все це лайно трапилося не без твоєї допомоги. Найменше, що ти можеш зробити, — допомогти розгребти його. Де твоє почуття відповідальності?
Навіть удар ножем не завдав би такого гострого болю. Від слів Ендрю у Ніла ніби скінчилося повітря в легенях. Він похитнувся, намагаючись утримати рівновагу. Він хотів сказати, що не винен, але вони знали, що це не так. Ендрю не розповідав йому про Дрейка, але казав, що Лютер зрадив його довіру. Замість прислухатися, Ніл вирішив допомогти горю Нікі. Він не запрошував Дрейка до Південної Кароліни, але власноруч привів Ендрю в його розпростерті обійми.
Вина була для Ніла відносно новим почуттям — що довше він був у оточенні Лисів, то частіше її відчував. До цього моменту вона накочувала лише короткими неприємними нападами, тепер накрила його величезною, всепоглинаючою хвилею жару, від якого хотілося самому собі випустити кишки. Він подумав, що зараз не витримає й або закричить, або кинеться блювати, але ні того, ні іншого дозволити собі не міг, тому щосили стиснув зуби. Подивитися Ендрю в очі — практично неможливо, відвести погляд — непростимо. Крізь болісне печіння в грудях Ніл видавив:
— А твоє де?
Ендрю здивовано схилив голову набік. Хоча, може, він і не вдавав, а справді не зрозумів. Ніл і сам важко розбирав у цих скрипучих звуках слова. Нудота слабшала, але не йшла, і він проковтнув. Кожен вдих, здавалося, розтинав грудну клітку, проте, коли він заговорив знову, голос його звучав рівно:
— Чому ти не розповів Хіґґінсу?
— А сенс? — безтурботно озвався Ендрю. — Тоді Кабан не був готовий мене слухати. Вони з Дрейком були щось типу друзів. Познайомилися, коли Хіґґінс працював у програмі допомоги підліткам, ну, і якось стали дружбанами. Я знав, що він мені не повірить, тому навіть не став даремно витрачати час.
— Тобто ти не зробив нічого, — підсумував Ніл. — Ти ледь не шпигнув Нікі ножем, коли він підбивав до мене клинці, але не поворухнув і пальцем, щоб захистити інших дітей Кес. Ти знав, що Дрейк робить із ними, і не захистив їх.
— Інших дітей взагалі не мало бути.
— А вони були, — нагадав Ніл — холодно, зло та жорстоко.
Ендрю розреготався і витяг руку з кишені. Зімкнув пальці на горлі Ніла — не настільки, щоб перекрити доступ повітря, але досить сильно, щоб це послужило попередженням. Боковим зором Ніл помітив, як смикнувся Ваймак, але він знав, що тренеру вистачить розуму не втручатися. Поки Ендрю справді не завдасть шкоди Нілу, Ваймак дозволить їм розібратися між собою. Дивлячись Ендрю в очі й стишивши голос, щоб його не почули Ваймак та Бетсі, Ніл сказав:
— Сподіваюся, вона того вартувала.
Ендрю подався вперед.
— Ох, Ніле, зараз прямо по краю ходиш.
— То ти змушував себе мовчати? — Ніл схопив Ендрю за зап'ястя. Відчути шрами через тканину він не міг, але це йому було й не треба, він знав, що вони там є. Зрозумівши, про що йде мова, Ендрю завмер. Посмішка його нітрохи не зникла, проте Ніл на це не купився. — Ти робив це, щоб не проговоритися їй про рідного сина?
— Може і так.
— На що ти розраховував? Що він поїде? — продовжував тиснути Ніл. — Він закінчував школу і збирався до армії? Тобі треба було протриматися до кінця року, а потім вона б усиновила тебе, так? І що ж пішло не так?
Ендрю повільно стискав пальці. Зрештою Нілу стало нічим дихати, але він не чинив опір. Тяжкість у грудях спершу просто доставляла дискомфорт, але поступово йому почало здаватися, що ребра ось-ось луснуть від напруги. Всупереч нелюдським зусиллям Ніла, воля його танула, однак у ту саму секунду, коли він зібрався відштовхнути Ендрю, той послабив хватку, але не відпустив Ніла, а обвив його шию рукою і притягнув до себе. Наблизивши губи до його вуха, Ендрю понизив голос, і Ніл, навіть не бачачи його, знав — чув, — що він так само посміхається.
— Дрейк отримав відстрочку від призову, — пошепки промовив Ендрю. — Хотів за літо награтися з молодшим братиком на повну. Навіть питав у матері дозволу на кілька тижнів запросити в гості Аарона, поспілкуватися всім разом. Кес сказала, що вирішувати мені, але, як тільки вона відверталася, Дрейк намагався вибити з мене згоду. Йому хотілося одразу двох. Він мріяв опинитися в одному ліжку з близнюками. Говорив, картинка буде просто клас.
Здригнувшись, Ніл відштовхнув Ендрю. Він мав це зробити, мав побачити, як зникне жахлива усмішка. Він хотів переконатися, що за пеленою ейфорії від ліків з душі Ендрю рветься крик, але нічого такого не розгледів, і це його вбивало. Або так сильно діяли таблетки, або так далеко зайшов його психоз; у будь-якому випадку те, що сталося сьогодні, на нього не вплинуло. Просто дрібниця, про яку можна забути та жити далі.
— До речі, про іншого Міньярда… — Ендрю прибрав руку з горла Ніла, посміхнувся Ваймаку і голосно, так, щоб той чув, промовив: — Він справді це зробив? Напевно, це найрішучіший вчинок за все його життя. Де тільки була ця рішучість, коли він терпів матусині побої? Адже давно могла б стати в пригоді. Мабуть, його можна привітати.
— Аарона заарештували, — сказала Бетсі. — Може, увійдеш і поговоримо?
Ендрю здивовано дивився на неї.
— Бі, ви все ще тут?
— Зараз піду в будинок, — сказала вона. — Молоко майже скипіло, я спеціально купила його на шляху до вас, щоб приготувати какао. До речі, у мене з собою ціла банка, зі смаком чорного шоколаду та фундука. Якщо почнемо пити зараз, приблизно до опівночі почне литися з вух.
Ніл слухав її з подивом. Хіба можна щось виправити за допомогою какао? Ні, і легше від нього не стане. Секундою пізніше Ендрю вивернув йому руку і, подивившись на циферблат його годинника, сказав:
— Бі, ви така завбачлива! Ми скоро підійдемо.
Бетсі кивнула і зникла в будинку. Ендрю відразу зробив чергову спробу звільнити зап'ястя, проте Ніл тримав міцно. Ендрю глянув на нього без агресії, радше, з цікавістю.
— Нічого, Ніле, наступного разу пощастить, — сказав він. — Я ж тебе попереджав, пам'ятаєш? Я нічого не відчуваю.
— Тепер, — ледве чутно промовив Ніл.
Старі шрами на передпліччях Ендрю доводили, як далеко йому довелося зайти, щоб цього досягти. Ніл нарешті відпустив його зап'ястя, безсило впустивши руку. Ендрю з удаваною байдужістю знизав плечима, розвернувся і пішов до будинку. Ніл мовчки дивився йому в спину. За секунду — хвилину, годину? — він відчув на собі важкий погляд Ваймака.
— Ніле.
— Я в порядку.
Після паузи Ваймак сказав:
— Будь в порядку в домі, там тепліше.
Ніл зробив крок уперед — або хотів зробити крок. Наступної миті він виявив, що біжить, і не до будинку, а геть від нього.
Він досі відчував запах крові на футболці, навіть через куртку. Можливо, йому це здавалося, але запах був настільки сильним і різким, що віддавався в роті металічним присмаком. Кожен дотик кросівок до асфальту звучав як постріл. Ніл моргнув, і перед очима стала Франція, потім Греція, довгі тижні в Лівані й коротка подорож через Дубай. Він згадав гуркотливі хвилі Тихого океану і пальці матері, що чіплялися за повітря в передсмертній агонії.
Вина, горе та біль отруювали кров Ніла, розривали його зсередини. Він не опирався і приймав свою долю покірно, бо страшні спогади були для нього чимось зрозумілим та належним. Болісний біль втрати — ось усе, що він усвідомлював і відчував по-справжньому, і якщо стерти його з пам'яті, то в душі не залишиться нічого, крім тієї безглуздої, жахливої   жорстокості, з якою він зіткнувся сьогодні. Він поки що не уявляв, як упоратися з бідою, як роздробити її на частини та переварити. Чи знайде він рішення завтра чи тягтиме на собі тягар аж до смерті від рук Моріяма? Ніл не хотів цього знати.
Він біг, доки не почав задихатися, але біль все одно не відпускав.
На той час, як він повернувся, у домі було темно й тихо. Як поділили три спальні, Ніл не мав уявлення і хотів лише більше нікого сьогодні не бачити. На щастя, вітальня виявилася не зайнятою. Він зрушив убік журнальний столик, звільняючи місце, і, оскільки змінного одягу в нього не було, просто скинув кросівки та ліг на диван. Він майже не сумнівався, що думки не дадуть йому заснути до самого ранку, але втома зробила свою справу, і незабаром він провалився в сон.
Дверцята шафки, що стукнули, попередили, що він не один. Розбуджений Ніл інстинктивно пошарив рукою у пошуках спортивної сумки.
Намацав лише повітря, і всередині все стиснулося; через секунду прокинувся мозок. Ніл сів на дивані й постарався вгамувати серце, що шалено билося. Попри викид адреналіну, стомлено потер очі й побрів на галас.
Світло на кухні не горіло, тьмяно світилася лише люмінесцентна лампа над плитою. Ваймак порався з кавоваркою. Тренер уже на ногах, отже, зараз о пів на п’яту. За місяць, проведений на дивані у квартирі Ваймака, Ніл вивчив його розпорядок. Судячи зі всього, чиясь смерть не була причиною цього розпорядку порушувати.
Ваймак засипав мелені зерна в резервуар і ввімкнув кавоварку. Обернувся, побачивши у дверях Ніла. Той чекав, що тренер прокоментує його вчорашню втечу, але Ваймак лише запитав:
— Поспав хоч трохи?
Ніл не знав, о котрій повернувся, тому відповів:
— Кілька годин, мабуть.
— Якщо вийде, поспи ще, — порадив Ваймак. — День буде довгий. Потрібно, щоб до приїзду Вотерхауса ви всі зібрали мозок у купу. — Помітивши здивований погляд Ніла, він пояснив: — Це адвокат Ендрю. Ми сподіваємося, що він візьметься витягти Аарона, йому це раз плюнути.
— Копи не мали заарештовувати Аарона.
— Вони виконують свою роботу. Загинула людина, і, доки все не з'ясується, Аарона належить тримати під вартою. Твоє свідчення, до речі, може прискорити справу. У момент смерті Дрейка в кімнаті були тільки близнюки й ти, а з огляду на те, що Ендрю теж мовчить…
— Лютер зізнався?
— У чому?
— У тому, що він все підлаштував, — з запалом промовив Ніл. — Лютер впустив Дрейка в будинок, знаючи, що він робив з Ендрю раніше. Якби Лютер з Аароном сказали правду, а копи роззули очі й побачили, що діялося в кімнаті, цього було б цілком достатньо. Але якщо вони спеціально затягують, бо налаштовані проти Ендрю, нехай віддадуть справу менш упередженим людям і не витрачають даремно наш час.
— Ніле.
— Ви дзвонили до поліції Окленда?
— У мене не зберігся номер. Я попросив місцевих хлопців зв'язатися з ними. Сьогодні спробую додзвонитися до Хіґґінса — з'ясую, чи він знає. Гаразд, годі стояти стовпом, йди спати.
— Я в порядку.
Слова вирвалися в нього самі по собі. Ваймак нічого не сказав, але його погляд був промовистішим за всякі слова. Ніл завмер, свердлячи очима кавоварку. Здається, минула ціла вічність, перш ніж Ваймак відвернувся і налив у чашку кави — напою виявилося зовсім мало. Взяв чашку зі столу і попрямував до виходу. Ніл ступив у коридор, пропускаючи тренера, але Ваймак зупинився прямо перед ним.
— Ніле, — сказав він, — чесно кажучи, ти ніколи не був в порядку.
Ніл не знайшов, що відповісти, хоч слів тут і не потрібно було. Ваймак, продовжуючи слідувати своєму звичному розпорядку, вийшов на ранковий холод. Коли вхідні двері за ним зачинилися, Ніл пішов назад у вітальню і сів на диван. Чим довше він сидів, тим розпливчастішими ставали думки — давалася взнаки втома. Нарешті він знову ліг на бік і задрімав. Трохи згодом, почувши, як повернувся Ваймак, підняв голову, але знову вирубився і проспав кілька годин.
Його розбудив тупіт кроків на сходах і бадьорий голос Ендрю. Початок розмови Ніл пропустив, але за уривками зрозумів, що Ендрю пояснює сумну ситуацію зі сніданком: оскільки ночувати в Колумбії вони не планували, з їстівного в будинку були тільки молоко і какао, які привезла Бетсі.
Ніл скотився з дивана і визирнув за двері. Ендрю, як завжди, виглядав зарядженим хімією і готовим до нового дня. Одягнений він був у щільну чорну водолазку, яку Ніл раніше не бачив, — швидше за все, Ендрю просто взяв її тут. Надто довгі рукави доходили до кісточок і повністю приховували шрами. І хоча барвисто розфарбоване обличчя було не приховати, перемога в цьому бою точно далася Дрейку нелегко.
Від шуму, що здійняв Ендрю, прокинувся не тільки Ніл. Решта теж вилізла в коридор, немов метелики, притягнуті згубним полум'ям. Кімнати близнюків розташовувалися в протилежних кінцях другого поверху, спальня Нікі — на нижньому поверсі під сходами. Саме там Ніл ночував під час свого першого приїзду до Колумбії. Зараз двері до цієї кімнати були відчинені, в отворі стояли Нікі з Кевіном, а за ними — Бетсі. Бі виглядала якщо не відпочилою, то принаймні спокійною, а ось на Нікі та Кевіна було просто страшно дивитися.
Еббі, що спустилася за Ендрю, бадьорилася, проте напружена посмішка видавала її стан. Ендрю продовжував точити ляси як ні в чому не бувало, хоча чудово все бачив — таблетки викликали в нього збудження, але аж ніяк не робили дурнем. Йому явно подобалося мучити Еббі. Помітивши Ніла, він перервав свій бурхливий потік слів та зупинився біля підніжжя сходів.
— О, а ось і Ніл. А ми думали, що ти загубився.
— Я ніколи не гублюся, — відповів Ніл.
— І при цьому тебе не знайти, — глибокодумно кивнув Ендрю. — Ну, все на краще. Як мінімум, вчасно. Це вирішує всі наші проблеми, вірно, Бі? — Ендрю обернувся і поманив Бетсі ближче.
Вона акуратно прослизнула повз Кевіна та Нікі в коридор. Посміхнувшись, Ендрю знову тицьнув пальцем у бік Ніла.
— Він знає, де ми кинули машину, а ви знаєте, де магазин. На зворотному шляху постарайтеся роздобути йому якийсь одяг, гаразд? Бо він скоро почне смердіти.
— Побажання щодо сніданку будуть? — запитала Бетсі.
— Та ні, нічого особливого не треба, — сказав Ендрю. — Можете запитати в он тих безтілесних духів, але навряд чи їх сьогодні цікавить меню. Втрачаєте навички, Бі. А, заждіть. Нілу знадобиться це.
Ендрю поплескав себе по кишенях, з третьої спроби знайшов, що шукав, і одразу передав Бетсі, тож Ніл не встиг помітити, що це. Психолог зробила крок до Ніла, проте Ендрю втримав її за край кофти.
— «Ексітс», — сказав він. — Картка у Кевіна.
Бетсі пішла назад до Кевіна за кредитною карткою. Ендрю ляснув у долоні, привертаючи увагу Ніла.
— Не забудь про мої ножі. Вони мені знадобляться. До зустрічі!
Ендрю відсалютував, приклавши два пальці до розсіченої скроні, і рушив на кухню. Тільки коли Бетсі підійшла до Ніла, він зрозумів, що йому відвели роль підручного. Хотів заперечити, але слова застрягли в горлі. Звинувачення, яке вчора ввечері закинув йому Ендрю, все ще саднило в грудях важкою раною, надто свіжою, щоб до неї торкатися. Наостанок кинувши погляд на Кевіна і Нікі, Ніл розвернувся і за Бетсі вийшов на ґанок.
Навігатор у машині Бетсі для зручності був закріплений на лобовому склі. Як тільки пристрій зловив сигнал, вона натиснула кілька кнопок і зачекала, доки завантажиться маршрут. Похмурий голос із британським акцентом рекомендував рухатися на схід. Бетсі зменшила гучність майже до мінімуму і вирулила з під'їзної доріжки. Ніл дивився у вікно, старанно прикидаючись невидимкою, проте його тактика не спрацювала.
— Девід просив мене поговорити з тобою, — почала Бетсі. — Розумію, ситуація трохи незвична, але, будь ласка, май на увазі: на нашу сьогоднішню розмову поширюються такі ж правила конфіденційності, як і на звичайну консультацію в клініці.
— Про що нам з вами говорити? — здивувався Ніл. — На вашому місці я більше турбувався б за Нікі. Він приїхав додому з надією порозумітися з сім'єю, а тепер його сім'я остаточно розвалилася.
— Нікі пощастило мати такого небайдужого друга, як ти.
— Я йому не друг, — заперечив Ніл. — Просто товариш по команді.
— Ти йому не друг чи він тобі? — поцікавилася Бетсі. Спіймавши його спантеличений погляд, вона уточнила: — Це дві великі різниці, і одне без іншого не рідкість. Вибач, що будую здогадки, але мені здається, він вважає тебе своїм другом. — Ніл промовчав, і вона продовжила: — А як щодо решти членів команди? Вони твої друзі?
— Навіщо мені друзі? — запитанням на запитання відповів Ніл. — Я приїхав сюди грати. Це прописано у мене в контракті, це я й роблю. Ви хотіли на цю тему поговорити?
— Я збиралася поговорити про те, що сталося вчора ввечері, а ще про тебе. Хочу переконатись, що на найближчі кілька тижнів у тебе є підтримка. Якщо не бажаєш обговорювати друге, можемо повернутись до першого. Розкажеш, як усе трапилося?
— Навіщо ялозити цю історію? Напевно, ви вже сто разів чули її від Кевіна і Нікі, а тренер переказав вам усе, що дізнався в поліції. Може ви навіть з Ендрю витягли відповіді. Мені немає чого додати.
— Можеш хоча б пояснити, навіщо увійшов до кімнати з ключкою?
— У вас є пістолет? — Коли Бетсі похитала головою, Ніл продовжив: — Уявіть, що є. Якось уночі ви прокидаєтеся через те, що хтось ходить по дому. Ви маєте право дати чужинцю відсіч. Ви не знаєте, чи озброєний цей чоловік, але про всяк випадок берете з собою пістолет. Якщо він на вас нападе і ви вистрілите, поліція визнає це необхідною обороною. Пістолета в мене не було, була ключка.
— Я розумію, до чого ти хилиш, але ніхто не підозрював, що Ендрю в небезпеці. — Бетсі сказала це ствердно, тому Ніл не відповів. Зупинившись на червоний сигнал світлофора, вона мовчки дивилася на нього і, тільки коли загорівся зелений, сказала: — Межа між самообороною та умисним вбивством дуже тонка, Ніле. Навіщо ти пішов із ключкою нагору?
Після довгої паузи Ніл похмуро буркнув:
— Я знав, хто такий Дрейк.
— Звідки? Ендрю тобі розповідав про нього?
— Дещо, але не все. Я знав, що оклендська поліція завела справу на Спірів і що рідний син Кес — морський піхотинець. З голими руками проти морського піхотинця шансів у мене не було, ось я й захопив із собою ключку. — Ніл уп'явся очима у вікно, мріючи, щоб ця розмова скоріше закінчилася. — Я на якийсь час віддав її Аарону — щоб потримав, поки я виб'ю двері, — а забрати вже не встиг.
— Отже, ти вдерся до кімнати. Що ти побачив?
— Дрейк напав на Ендрю. — Ніл сказав правду, але йому самому вона чомусь здалася брехнею. Короткий опис із чотирьох слів не передавав і частки того кошмару, який постав перед його очима. — Я втратив рівновагу і мало не впав. Аарон зреагував швидше. Він ударив Дрейка ось сюди. — Ніл показав, де саме ключка проломила череп Дрейка. — Сильно вдарив, так, що Дрейк помер одразу… Якщо Ендрю віддав вам картку, значить копи забрали ключку, так?
— Ти хотів би отримати її назад?
— Ви хоч уявляєте, скільки вона коштує? Звісно,   я хочу її повернути.
— І тебе не бентежить, що вона стала знаряддям убивства?
— Та кого там убили-то?
— Цікаво, — хмикнула Бетсі.
Вони мовчки в'їхали на паркування перед магазином. Зранку в робочий день вільне місце біля входу знайшлося легко. Бетсі витягла ключі із замку запалювання, вимкнула навігатор і подивилася на Ніла.
— Що б не накоїв Дрейк, він загинув страшною смертю буквально за два кроки від тебе. Було б цілком зрозуміло і природно, якби ти після цього відчував горе чи шок.
Ніл розумів, що найкраще зараз збрехати, але в нього перед очима досі стояли побілілі кісточки Ендрю, що вчепилися в узголів'я ліжка, у вухах досі лунав сміх, приглушений подушкою. Якби Ніл міг, він заліз би собі в голову і викорчував усі спогади, але це було неможливо, і все, що йому залишалося, зірвати свій гнів на Бетсі. Так, це не вона підсадила Ендрю на таблетки два з половиною роки тому, але, крім неї, виплеснути роздратування Нілу було нема на кого.
— А я ось не відчуваю, — мляво промовив він. — І знаєте що? Ендрю також.
Він хотів, щоб вона оборонялася. Щоб шукала виправдання. Буйний батьківський темперамент змушував кров кипіти, рвався назовні. Але Бетсі лише спокійно відповіла.
— А ти його запитував?
— Запитував? — здивовано перепитав Ніл. — Він сказав, що нічого не відчуває. Ви самі вчора бачили, як він усміхався! А ви чули, як… — Ніл рубанув рукою повітря, затикаючи самого себе, перш ніж наговорить зайвого, і вийшов з машини, грюкнувши дверцятами. Бетсі, зрозуміло, вийшла з іншого боку, і він спробував припинити розмову: — Все, годі про це.
— Не можна постійно тримати все в собі, — сказала Бетсі. — Треба давати почуттям вихід, виговорюватися. Неважливо з ким: зі мною, з Девідом чи товаришами по команді.
— Мені ніхто не потрібен.
— Дозволь нам хоч зв'язатися з твоїми батьками.
— Ні, — відрізав Ніл і рушив до входу.
Бетсі увійшла слідом за ним, але більше нічого не сказала, і в магазині вони розділилися. У цей час дня у відділі одягу нікого не було, проте біля примірочних чергувала літня консультантка, яка сортувала речі, що не підійшли покупцям. Спромігшись відірватися від свого заняття, вона відімкнула для Ніла одну з кабінок. Після того, як двері за ним зачинилися і клацнув язичок замка, Ніл вивернувся з куртки. Розправив футболку, глянув на себе у дзеркало та завмер.
Плями засохлої крові Дрейка почорніли — принаймні Ніл думав, що це кров Дрейка, хоча вона цілком могла належати й Ендрю. На мить він знову відчув її запах: гострий, жаркий, кислуватий.
Два місяці тому Ваймак повідомив, що Сет помер від передозування наркотиків. Тієї ночі Ніл сказав Ендрю, що не розуміє мотивів самогубців. Міньярд втік від теми, але виявилося, що під його удаваною байдужістю ховається болісний особистий досвід. За словами Ендрю, Сет не бачив для себе іншого виходу, крім саморуйнування. Ніл тоді його не зрозумів, вважаючи, що вихід є завжди. Завжди є рятувальний чорний вихід, автобус чи пором. Шлях до відступу, хоч би яким важким і лячним він був, незмінно давав ниточку надії. Ніл не міг уявити своє життя без цієї втішної думки.
Він перевернув руку і глянув на чисте зап'ястя. За довгі роки в бігах на його тілі з'явилося безліч шрамів, але жоден з них не був слідом рани, яку він завдав би собі сам. Ніл провів короткими нігтями по тильній стороні передпліччя, побачив, як розцвіли на шкірі червоні смужки, і зусиллям волі змусив себе повернутися до поточного завдання.
Підходящий одяг він знайшов швидко, а на те, щоб відшукати Бетсі, часу пішло більше. Поки вона вибирала продукти, він тримався віддалік. Дивлячись на повний кошик, Ніл розумів, що Бетсі затарюється не на один раз, і мало не запитав, чи вона надовго в Колумбії, але втримався від питання, не бажаючи знову вплутуватися в розмову. Йому й так із нею ще їхати.
Втім, коли вони знову сіли в авто, Бетсі не промовила жодного слова і мовчки відвезла його в «Ексітс». Ніл сам зайшов у магазин і купив нову тренувальну ключку, сплативши покупку корпоративною карткою. Як і вчора, дивитися на ціну в чеку було моторошно. Ніл розписався, сунув свій екземпляр у кишеню, зробивши уявну нотатку вибачитись перед Ваймаком за марнотратність, і повернувся в машину. Тепер залишалося заїхати лише в одну точку.
Після будинку в Балтіморі, де пройшло дитинство Ніла, будинок Хемміків був останнім місцем на планеті, де йому хотілося б побувати знову. Машина Ендрю, як і раніше, стояла біля узбіччя. Бетсі припаркувалася ззаду і простягла Нілу ключі, але той не ворухнувся. Останні шматочки пазла склалися в голові, і все ж таки він відмовлявся сприймати картинку цілком. За кермо свого автомобіля Ендрю не пускав навіть Аарона та Кевіна.
— Ти ж маєш водійські права, правда?
Права у Ніла були, навіть кілька, але ні в одних з них не було його теперішнього імені.
— Так.
— Дорогу назад знаєш чи поїдеш за мною? — Запитала Бетсі.
— Їдьте. — Ніл нарешті взяв у неї ключі. — Мені ще треба забрати ножі Ендрю.
— Я зачекаю.
Ніл очікував такої відповіді, хоч волів би її не чути, і витрачати час на марні суперечки не став. Він перетнув галявину і подзвонив у парадні двері. Після третьої спроби з того боку нарешті почулися кроки. Марія відчинила двері так, що через щілину виднілася лише половина її обличчя. Чи викликало цю обережність почуття провини, чи жінка побоювалася запеклої відплати, Ніл не замислювався, але сил переконувати її словами в нього не було. Він просто взявся за двері рукою — так, щоб Марія не могла зачинити її, не зламавши йому пальців, — і вставив ногу в щілину.
— Впустіть мене, — попросив він. — Учора ми щось у вас забули.
— Я сама принесу, — відповіла Марія. — Скажи, де це лежить.
— Під матрацом ліжка, яке ви приготували для племінника.
Марія відсахнулася так різко, що ледь не зачинила двері, але пробиватися в будинок Нілу не довелося: вона відпустила дверну ручку і забралася з дороги. Відійшовши на кілька кроків, жінка обхопила себе руками так міцно, наче хотіла стиснутись до розмірів порожнечі. Ніл пройшов повз неї й попрямував нагору. Лютера ніде не було. Ніл сподівався, що Хеммік-старший сидить за ґратами.
Вчора він виламав двері до кімнати, а приїзд поліції, криміналістів та медиків лише посилив розруху. Зараз двері були трохи прочинені, але хтось здогадався завісити отвір ковдрою, спорудивши подобу шторки. Ніл зірвав ковдру — хай Лютер з Марією вішають знову, — і кинув її на підлогу. Двері зі скрипом відчинилися; він клацнув вимикачем.
Ніл не раз бачив смерть і, побачивши кров, не знепритомнів, але, кинувши погляд на розгорнуте ліжко, застиг на місці. Простирадла вже забрали, але залишився матрац, залитий почорнілою кров'ю Дрейка. На стінах і фіранках теж темніли плями. Ніл подивився на узголів'я ліжка, ніби чекаючи побачити втиснуті в дерево сліди від пальців Ендрю, і проковтнув, стримуючи раптову нудоту. До ліжка він підійшов, дихаючи через рота.
Після всіх вчорашніх маніпуляцій матрац лежав криво, але його ніби ніхто не чіпав. Ніл сунув під матрац руки, підняв. Пов'язки Ендрю лежали там, де їх залишив Ніл, на дерев'яних рейках. Забравши їх, він відпустив матрац, і той упав. Ніл ступив назад, зупинився і знову обвів очима розгром, що панував у кімнаті. Він і сам не знав, скільки так простояв, дивлячись на кров, але в якийсь момент схаменувся. Потрібно йти, поки за ним не з'явилася Бетсі. Він не хотів, щоб вона побачила це видовище і почала ставити запитання. Відповідей у   Ніла не було, були тільки гнів та жаль.
Він поспіхом спустився зі сходів, ледь не полетівши з них головою вниз. Не зустрівши Марію в коридорі, Ніл залишив вхідні двері відчиненими навстіж. Потім пройшов між машинами, щоб Бетсі побачила пов'язки, які він забрав, і зупинився біля дверей водія автомобіля Ендрю. Зняв блокування, сів за кермо і грюкнув дверцятами — надто сильно. Знаючи, що Бетсі чекає, поки він рушить, швидко відрегулював сидіння та дзеркала. Вставив ключ у замок запалювання, але завмер, так і не повернувши.
Ніл навчився водити машину в Європі, в тринадцять років, але ще ніколи не їздив на самоті. Під час довгих нічних перегонів вони з матір'ю змінювали одне одного за кермом. Після її смерті він переміщався то автостопом, то пішки й встиг добре вивчити особливості дорожнього руху у Штатах. Тепер же він залишився наодинці з дорогою та кермом, яке поскрипувало під його стиснутими пальцями.
Ніл глибоко вдихнув через ніс і видихнув через рот, намагаючись відігнати запах крові та солоної морської води. Окинув поглядом сидіння, наче очікував побачити кров і на них, і з силою, майже до тріскоту, повернув ключ.
Потім від'їхав від узбіччя і попрямував назад до будинку Ендрю. Водити авто в Колумбії йому ще не доводилося, та й у Хемміків він був лише двічі, проте наперед намагався запам'ятати дорогу. Напружувати пам'ять все-таки доводилося, але часті корки дозволяли неквапливо зорієнтуватися. Він був тільки радий відволіктися. Коли рахуєш повороти, ніколи думати про залитий кров'ю матрац і шалений сміх Ендрю.
Поруч із машиною Ваймака стояв незнайомий автомобіль. Напевно, це Вотерхаус, припустив Ніл, з самого ранку взявся за нову справу. Ніл припаркувався на під'їзній доріжці, залишивши місце для Бетсі. Вирішивши, що продукти вона цілком спроможна донести сама, Ніл забрав свої речі та рушив до будинку. Зазирнув до вітальні: нікого; пішов на кухню. Еббі та Ваймак сиділи за столом.
Ніл віддав тренеру квитанцію та кредитку.
— За одну можу повернути гроші, — сказав Ніл.
— Я схожий на людину, якій потрібні твої гроші, розумнику? — відрізав Ваймак.
Шелест пакетів сповістив про появу Бетсі. Кухня була тісною навіть для трьох, а тепер здалася Нілу ще меншою. Він відійшов від столу, звільняючи собі трохи простору, і запитав:
— Адвокат приїхав?
— Навіть два. — Ваймак перевів погляд на Бетсі: — Може, поясниш, у чому річ?
Психолог кивнула, але замість відповіді поставила зустрічне запитання:
— А Нікі та Кевін де?
— Нікі хотів обійняти Ендрю і мало не напоровся на кухонний ніж, — повідомив Ваймак. — Кевінові вистачило розуму відвести його геть. Гадаю, вони зачинилися в кімнаті Нікі.
— Нікі поранений?
— Дякувати Богові, Девід встиг вчасно, — сказала Еббі. — Секундою пізніше, і...
Бетсі подивилася на Ніла.
— Зроби ласку, сходи до них, гаразд? Мені треба переговорити з Девідом та Еббі.
Ніл відклав ключку і пішов переодягатися. Закривавлений одяг склав у пакет, який запхав на дно сміттєвого кошика у ванній. Подивився на своє відображення: попри чистий і охайний вигляд, він, як і раніше, відчував себе брудним. Перевірив, чи не залишилося під нігтями крові, потім нахилився ближче до дзеркала та оглянув корені волосся. Фарба ще трималася.
Він уже взявся за дверну ручку, як раптом почув збуджений голос Еббі. Слів було не розібрати, проте в інтонаціях виразно чулося обурення. Ніл приклав вухо до дверей, але Еббі знову стишила голос.
Намагаючись не шуміти, Ніл повернув ручку і прочинив двері. Затамував подих, очікував, що скрип петель його видасть. Тишу ніщо не порушувало, і він вислизнув у коридор. Спальня Нікі була зовсім поруч, так що вони з Кевіном теж могли чути, як Еббі збиває бучу, але двері в кімнату були зачинені. З другого поверху також не долинало жодного звуку. Ніл обережно прокрався ближче до кухні.
Еббі намагалася говорити якомога тихіше, проте завдяки її різкому тону слова звучали чітко:
— …однієї травми на іншу не приведе ні до чого доброго, а лише погіршить ситуацію. Я розумію, до чого ти хилиш, але це не вихід.
— Це єдине етичне рішення, — заперечила Бетсі.
— Ти не маєш права…
— Має, — відрубав Ваймак. Еббі здавлено видихнула, ніби не могла повірити, що він виступив проти неї. Повисла напружена пауза, потім тренер знову заговорив. — Якщо ти вважаєш, що це найкращий варіант, я не перешкоджатиму. Впевнений, ти дієш на благо моїх хлопців.
— Вибач, — сказала Бетсі. — Я знаю, як це вплине на ігровий сезон.
— Ти займайся Ендрю, а сезон — це моя турбота.
— Ендрю не погодиться, — навела останній відчайдушний аргумент Еббі. — Виїхати — значить залишити Кевіна без нагляду. З того часу, як Ендрю взяв його під своє крило, вони не знаходилися один від одного далі, ніж на різних кінцях кампуса. Він не захоче нічого змінювати, особливо після того, як Ріко змінив округ.
— Згода Ендрю не потрібна, — сказав Ваймак. — Все вирішує дзвінок Бетсі.
Почувши достатньо, Ніл ступив на поріг кухні. Бетсі сиділа за столом обличчям до дверей. Еббі й Ваймак так зосереджено дивилися на неї, що не помітили його появи, але Бетсі підвела очі й подивилася у дверний отвір. Здавалося, її анітрохи не здивувало, що їхню розмову підслухали.
— Куди ви його везете? — насупився Ніл.
Еббі схопилася з-за столу і кинула на нього винний погляд.
— Ніле, я не чула, як ти увійшов.
Не зважаючи на неї, він повторив:
— Куди ви його везете?
— До лікарні Істхейвен, — повідомила Бетсі. — Я хочу зняти Ендрю з таблеток.
Підлога під ногами Ніла похитнулася.
— Що?
— Це поки що неофіційно, — продовжувала Бетсі. — Потрібне схвалення містера Блеквелла, прокурора у справі Ендрю. Він приїхав разом із містером Вотерхаусом, щоб оцінити ситуацію. Навряд чи він заперечуватиме, так що вже надвечір ми можемо покласти Ендрю в Істхейвен.
— Покласти — в сенсі «запроторити», — сказав Ніл.
— Доктор Еллербі та містер Вотерхаус уклали угоду таким чином, щоб у сторони обвинувачення виникло якнайменше причіпок. Однією з умов, якої зобов'язався дотримуватися Ендрю, є перебування під цілодобовим наглядом у період реабілітації. Лікарня в Істхейвені — одна з найкращих у штаті. Ендрю буде в хороших руках.
— Але як довго?
— Поки що невідомо, — відповів Ваймак. — Планувалося, що Ендрю пройде реабілітацію у травні після закінчення навчального року. Щоб вивести ліки з організму, потрібен час. Коли голова у нього проясниться, медики визначать наступний крок — чи буде достатньо регулярних відвідувань психолога, чи потрібні будуть нові транквілізатори. З огляду на повне небажання Ендрю співпрацювати варто розраховувати десь на чотири-п'ять тижнів.
— Якщо ми приведемо його до тями до Нового року, це буде диво, — додала Еббі з нотками колишнього відчаю. — Ви змушуєте Ендрю пройти через синдром відміни та реабілітацію одночасно.
— Або все, або нічого, — сказала Бетсі. — Сама знаєш.
Коли Еббі відкрила рота, знову збираючись заперечити, Ніл раптом промовив:
— Зробіть це.
Його неголосний вигук привернув погляди всіх трьох, але сам він дивився тільки на Бетсі. У машині йому хотілося нагрубіянити їй через те, що вона підтримує жахливий метод лікування Ендрю. Вона не виправдовувалася — знала, що в цьому немає потреби. Як і він, Бетсі усвідомлювала, наскільки жорстоко продовжувати цю терапію і вже зв'язалася з людьми, які могли допомогти Ендрю.
Бетсі посміхнулася — стримано, але схвально.
— Обіцяю зробити все можливе. Побажаєш нам удачі? — Взявши зі столу плитку шоколаду, вона повела Ваймака та Еббі на другий поверх.
В успіх Ніл не вірив, але, дивлячись їм услід, на неї сподівався.