Візьміть мене на столі, Містер Кім

7♡

Прокинувся Чонгук не від голосного та дратівливого будильника, а від приємних запахів та вже таких рідних голосів з кухні:
- Чіма, клади сюди пакетик,- каже Те.
- Тато, тихіше. Можеш збудити Чонгука,- малий сердиться.
- Я вже прокинувся,- хлопець стоїть у дверях та розправляє своє волосся.
- Добрий ранок,- і знову посмішка цього ідеального Кім Техьона.
Чонгук згадав вчорашні події та бистренько втік у ванну.
Трішки заспокоївся, вмився, але так соромно було дивитися в очі, не лише Техьону, а й Чіміну також.
- Чонгук, як тобі вчора спалося?,- питає маленький хлопчик, влітаючи в обійми.
- Добре, а тобі?,- Чон посміхається.
- Мені теж, але так не хотілося вставати у садік,- вже трішки притихшим голосом.
- Чому? Тобі там не подобається?,- Чонгук присів, щоб бути ближчим до хлопчика.
- Та ні, там весело, просто з тобою краще,- малий почав дивитися цуценячими очима, а за цим теплі обійми.
- Я так бачу, вам і без мене добре, - Техьон стоїть в фартушку та з лопаткою,- мене б так хтось обіймав.
- Татку, не сумуй. Ми тебе також любимо, правда, Чонгук?,- Чіма дивиться на нього.
А тепер і Техьон чекає відповіді, але зрозумівши, що не дочекається, покликав усіх снідати.
На сніданок у них були сирнички з чаєм та медом. Виявляється, Техьон дуже смачно готує.
- Поїдемо разом в університет, до тебе заїхати вже не встигнемо, тому одягнеш вчорашній одяг,- вимовив старший.
- Добре, тільки, зупинишся біля станції метро, далі я самостійно,- Чонгук вже доїдає та йде переодягатися.

Весна - найулюбленіша пора року Чона: усе розквітає, яскраве сонце стає тепліше з кожним днем, усе пробуджується до нового життя, пахне свіжістю та... неймовірно шикарними духами Техьона.
Вони мовчки їдуть усю дорогу, поки один з них не розпочинає розмову:
- Як вам вчора спалося? Я не заважав?,- Питає Чон.
- Я ж казав, що коли ми на одинці, звертайся на ти,- Техьон навіть не взглянув на хлопця, уважно дивиться на дорогу,- а щодо сну, я вчора довго не міг заснути,- тепер взглянув.
Цей погляд так  і говорив: "Я все чув, що вчора відбувалося, і не соромно тобі?"
Вони зупинилися, але не біля станції метро, а перед ворітьми закладу.
- Я ж просив стати дальше,- хлопчик злиться.
- Боїшся, що всі подумають, що ти спокусив викладача з математики?,- Техьон нагнувся до вуха хлопчика,- я тебе заберу сьогодні після роботи, тому відміни всі свої справи.
- І навіщо це?,- Чон нахмурив брови.
- Пізніше дізнаєшся, виходь, скоро пара почнеться.
Насправді, вже було трішки пізно, тому людей на вулиці було не так багато, але це не означає, що Юнгі весь цей час не стояв біля воріт та не   дивився, як Чон виходить з якоїсь машини.
На жаль, вікна затоновані, тому розгледіти не вдалося.
- Я тобі вчора писав,- починає Юн.
- Вибач, не бачив,- Чон капець як сильно хоче все розказати, ось тільки не знає, як його друг відреагує.
- Хто це був?,- Мін не зупиняється.
- Я, напевне, закохався у нашого нового викладача, а ще в нього є дитина, і вчора я не відписував тобі саме через те, що ночував у нього, на цьому все,-Чонгук боїться подивитися в очі друга, а ще більше цієї незручної тишини.
У відповідь він відчуває на собі теплі обійми та прохання про закриття його залікової книжки.
Зазвичай на парах Чон сидів лише з Юном, але сьогодні до них підсів ще Чімін, хлопець обов'язково ще розпитає, що там між ними.