Завдання Диявола

02

Емілі Картер

Вікно між кімнатою допитів і кімнатою, де знаходились ми із Семом було єдиним бар'єром між порядком і хаосом на данний момент. Я ніколи не засуджувала людей за цим склом. Так само, як ніколи не відчувала жалю, чи злості, чи роздратування. Усе, що я відчувала - це спокій і задоволення від того, що тепер ця людина у потрібному місці.

Проте сьогодні було ще дещо. Страх.

Він виглядав абсолютно спокійно. Одночасно, я б хотіла вірити, що хоча б маленький відсоток паніки був присутнім у глибинах його душі. Набагато простіше працювати із тими, хто вже змирився зі своїм станом у цих стінах. Ті ж, хто й досі вірить у шанс на порятунок, якого не заслуговують, намагаються нагодувати тебе мовчанням або посмішкою, намагаючись здаватися непробивними перед лицем темного майбутнього. Каштанове волосся спадало на його обличчя в хаотичному порядку, проте все ще виглядаючи так, ніби він вкладав його пальцями до того, як потрапити сюди. Його руки приковані наручниками до металічного столу перед ним. І його погляд пустий. Це помітно навіть якщо він сидить боком до нас.

– Охорона буде спостерігати по камерам і за склом поруч зі мною. – сказав Сем.

– Я не думаю, що нам треба буде допомога.

– Вам ні, а тобі? – запитав він збоку від мене, зазираючи мені в обличчя зі схрещиними руками на грудях.

Я обернулась до нього, притискаючи папку до себе і мертво дивлячись йому в очі. Я не хвилююсь, просто...це відчуття не дає мені спокою. Ніби воно здатне перегорнути усе в моїх грудях.

– Ти хвилюєшся більше ніж він.

– Так помітно? - із сарказмом запитала я.

– Так, я лише хвилююсь за тебе.

– Не треба, на моєму рахунку таких як він більше, ніж пальців на моїх руках.

– Мм. – він кивнув, все ще вагаючись на рахунок мене. Можливо, не мене, а на рахунок того, хто сидить за склом. – В тебе є десять хвилин. Як тільки увійдеш - час почнеться.

Я відкрила двері, виходячи з кімнати і заходячи у сусідні двері, що значило, що мої десять хвилин почали відлік. Він підняв очі на мене, спостерігаючи з-під лоба за моїми діями, аж доки я не сіла на стілець перед ним. Не зустрічаючись із ним очима, я перевірила скло з боку від нас, помічаючи своє відображення.