Завдання Диявола

07

Емілі Картер

– Один. Два. Три. Чотири. – його тихий голос змішувався із вуличним хаосом за вікном автомобіля. Періодично я поглядала на Сема за кермом, щоб впевнитись, що повільне нескінченне рахування дратує його так само, як і мене. – Пʼять. Шість. Сім...

– Агов? Ти можеш припинити? – невдоволено вигукнув Сем, повернувши голову в сторону. Секунда тиші, і він кивнув у відповідь. – Дякую.

– Навіщо він це робить? – пошепки запитала я, сидячи на передньому сидінні поруч із Семом. Ми їхали усього декілька хвилин, проїжджаючи міські краєвиди і сотні людей навколо.

– Не знаю, мене це не цікавить. – холодно вимовив Сем, звертаючи наліво.

– Він рахує до шістдесяти і починає спочатку. – підозріло зауважила я, тримаючи погляд на його очах, що були зосередженні на дорозі.

– Агент Картер, ви знаєте, я вас прекрасно чую. – голосно вигукнув Генрі. Я закрила очі, стиснувши губи в лінію і вдихаючи через ніс. – Мені нудно, розважте мене.

– Ні. – суворо сказав Сем.

– Нам ще довго їхати? – запитав він.

У відповідь була лише тиша, звісно він не сподівався, що ми відповімо йому. Його ціль подіяти нам на нерви, щоб розважити самого себе.

– Облиште, агент Картер, ми з вами так і не закінчили розмову минулого разу. – протяжно вимовив він. Очі Сема перескочили до мене, одразу повертаючись на дорогу. – Це може бути ваш останній шанс.

Це може бути ваш останній шанс...

Я продовжила мовчати, дивлячись вперед перед собою і фокусуючись на краєвидах за вікном. Але в середині мені не було спокою. Знаєте це відчуття, коли в тебе свербить шкіра? Ось так я почувалась зсередини. У мене свербить усе, що тільки можна. Я намагаюсь стримувати це відчуття, але допитливість буквально виливається за краї моєї і так вже наповненої чашки.

Я боюсь, що це мій останній шанс дізнатися правду.

– Що вам відомо про мого батька?

– Емілі... – розчаровано вимовив Сем поруч зі мною, відкидаючи голову назад, ніби він не очікував що я все-таки запитаю це. – Ми не повинні вести із ним діалогу.

– Будь ласка. – благаючи вимовила я.

– Так, будь ласка, вам не обовʼязково брати участь в нашій розмові. – швидко вимовив голос позаду, змусивши Сема глянути у дзеркало заднього виду. – Я так і не зрозумів, ви щось типу разом?