Експеримент

VIII

Фелікс сидів в кімнаті Хьонджіна і дивився телевізор. Він не хотів нічого тут чіпати, щоб Хван не сердився. Його справді ніби підмінили. З однієї сторони, він має право злитися. А з другої, він же ж живий і це головне. Але яке це життя буде? Він не знає, що буде далі, але надіється, що все буде добре.

Зайшов Хьонджін.
-Ти не змерз?
-Ні.
-Але ж ти холодний. Лізь під ковдру!
Хьонджін всміхнувся і сів біля Фелікса, вкрившись теплою ковдрою.
-А ти не змерз? В мене холодно.
-Не змерз.
Хьонджін помацав руки хлопця.
-А холодні які.
-Вони завжди такі.
-Значить в тебе м'яке і тепле серце.
-Віриш в ці казочки?
-Не знаю. Але у моєї Юмі ручки завжди були холодні, а яке хороше серце серце було. Вона всіх любила, всім допомагала і співчувала. Вона, як і ти хотіла допомагати людям які цього потребують, - Хван всміхнувся від спогаду.
-Вона померла?
-Так.
-Як і чому?
-Чому я маю тобі розповідати?
-Бо тебе це тривожить. Ти, напевно, ні з ким про неї не говорив. Так?
-Так.
-Може вискажись мені і стане легше.
Хьонджін довго мовчав, але таки почав розповідь:
-Я здогадався хто в неї вселився і прийшов до нього в маєток. Він ще був в її тілі..він встромив в тіло кинжал і втік, переселився в своє тіло, а Юмі...
Він замовк. Фелікс взяв його за руку.
-..А Юмі витягла з себе клинок, хоч я просив її цього не робити. Вона одразу після цього померла. Я пам'ятаю її останню усмішку і її сльози..я..я не міг змиритися з її сметрю.. Того вечора я вбив усіх хто був з ним зв'язаним і самого його. Я вбив його і тіло, і душу. А коли прийшов до тями, було пізно. Навколо мене стільки трупів..ні. Не трупів, то були просто шматки тіл. Я такий був злий, що я їх всіх....
Хьонджін заплакав. Він розуміє, що так не можна було. Але він дуже сильно кохав Юмі.
Фелікс обійняв хлопця.
-Я не мав права позбавляти їх життя...в них були рідні..якби ти бачив їхню жаль..якби ти чув їх сльози...а скільки з них не пережили втрати і самі прмерли....Так, я жахлива людина. Ти можеш й далі ненавидіти мене...мені всеодно.
Фелікс не знав, що сказати. Розповідь Хьонджіна загнала його в глухий кут. Він просто заспокоював його, гладячи по спині. Хван довго не міг заспокоїтись. Це для нього горе.
-Якби у мене померла близька людина, я, можливо, теж би розсердився на всіх хто тільки під руку потрапляв..Частково ти не винен в їх смерті.....Вибач, що спитав. Я не знав, що все так погано.. Ти ж казав щось про професора. Що з ним?
-Він помирає без надії вилікуватись, бо нема ліків проти його хвороби.
-Це так не справедливо! Тебе всі рідні люди покинули. Вибач, мене.
Хьонджін просто обійняв Фелікса.

Нарешті Хьонджін заспокоївся. Він дуже довго тримав в собі всі ці речі. Його це кожного дня заставляло ненавидіти себе. Але тепер ці спогади не так сильно його мучили.

Хван і Лі сиділи на ліжку під ковдрою і спокійно дивились телевізор. Хьонджін положив голову на плече Фелікса і скоро заснув. Фелікс зрозумів це, тому вимкнув телевізор і обережно положив Хьонджіна на ліжко і накрив. Він збирався йти, але Хьонджін міцно тримав його за руку.
-Не йди..будь ласка..
Фелікс ліг біля Хьонджіна. Він ще довго дивився на нього.

Хьонджін прокинувся пізно, десь в обід. Біля себе він не застав Фелікса. Ну звісно, він вже давно прокинувся.
Хван зайшов на кухню.
-Добрий ранок, - сказав Фелікс.
-Добрий.
-Сідай.
-Сніданок?
-Взагаліто це вже обід, але для тебе сніданок.
-Тебе точно підміняли.
Хьонджін спробув страву, приготовлену Феліксом і завмер.
-Що таке?
-Де ти дістав цей рецепт?
-Я сам вигадав.
-Це дуже смачно..Так готувала моя Юмі. Ви ніколи не перестічались з нею? Хоча, що я говорю..Це просто супер.
Фелікс всміхнувся. Хьонджін задивився на нього і знову згадав Юмі. Між ними є щось схоже.