Експеримент

V

Фелікс повернувся. Перед ним стояв невідомий хлопець.
-Який ти гарний.
Лі не міг врубитися хто це.
Хлопець роздивлявся Фелікса. 
-Просто прекрасний.
Фелікс ще досі стоїть в одній позі. Він просто завмер.
Хлопець провів рукою по руці Фелікса.
-Хто ти?
-Ніхто.
Хьонджін зайшов в кімнату до Фелікса.
-Що ти тут робиш? - запитав Хван.
-Я ж казав, що провідуватиму вас.
-А. Це ти?
-Так. Я трохи використаю його, - відповів той хлопець.
Фелікс не розумів про кого вони.
-Фелікс дуже славний.
-Мг. Залишити вас вдвох? - запитав Хьонджін.
-Ні. Я вже йду. Хотів його побачити. Не ображай його тут.
-Хто кого ще ображає, - сказав Хван.
Хлопець хлопнув по плечі Хьонджіна і вони вийшли.
Фелікс вийшов за ними, але нікого вже не було.

Тим часом....
-Хьонджін, нащо ти прийшов?- запитав чоловік.
-Провідати тебе.
-Ти знаєш, що я помираю.
-Переселись в чиєсь тіло і живи далі.
-Ні. Це не так діє.
-Професоре, може розкажеш нащо тобі Фелікс, - сказав Хьонджін.
-Ні. Це мій секрет. Чому ти питаєш? Ви ж ще не порозумілися навіть.
-Але ж я маю знати нащо я його терплю.
-На все свій час, Хьонджін, на все свій час, - сказав чоловік.

Хьонджіна не було цілий день і вночі теж.

-ХЬОНДЖІІІН. Де в він?
Фелікс зайшов кімнату Хвана, але й там знову нікого не було. Коли він виходив з неї, то врізався в Хьонджіна.
-Я просив не заходити в мою кімнату.
-Де ти був?
-А ти скучив?
-Ні.
-Я радий, що ти ще хату не розвалив, - Хьонджін сів на своє ліжко і закинув голову назад.
Фелікс стояв у дверях і дивився на Хвана. Він прикусив губу.
Хьонджін перевів погляд на Лі.
-Чого ти ще тут? Залиш мене в спокої, йди!
Фелікс його просто не чує. Він літає десь за хмарами.
-Хьонджін, що ти зі мною зробив? Змінив орієнтацію? - запитав Лі.
-Орієнтація - це вибір людини. Я на це не впливаю.
-Тоді чому я..*видих* забудь.
-Хочеш мене? Хм.. Це побічний ефект експерименту. Я вже через це проходив.
-Чому саме на тебе?
-А ти ще когось тут бачиш в цьому домі? - запитав Хван. - Я стримувався і ти стримуйся.
-І всі мають такий ефект?
-Ні. Я і ти. Більше не знаю. В остальних наче все добре було.
-Не дивись на мене так, не сиди так, не прикушуй губу, я не стримаюсь. Хьонджін!
-Потерпи ще два дні, - Хьонджін спеціально, щоб позлити Фелікса повільно прикусив губу.

Фелікс пішов в свої кімнати, ліг на ліжко і заплющив очі, але фантазія змусила їх розплющити.
"Я його коли-небудь вб'ю. От нащо він ліз в моє життя?", - думав Лі.
Хьонджін сам не знає нащо це все. Професор йому нічого про це не хоче казати і самому Хвану вже всеодно. Спочатку він переживав за Фелікса, а тепер (ні). Цей експеримент важка і небезпечна справа. Фелікс міг би просто померти. Але особливі люди не помирають. Такий закон фільмів і історій. І тут так само.
Хьонджін відчував щось погане на серці. Таке відчуття, що щось станеться.

Фелікс лежав на ліжку і почув знайому мелодію. Він пішов на неї.
В одній кімнаті стояло піаніно і Хьонджін на ньому грав.
Лі став послухати.
-Цю мелодію мама завжди грала для Рейчел(старша сестра), коли вона сумувала, - Фелікс згадав старі добрі часи. - Звідки ти її знаєш?
-Коли я був об'єктом експерименту, після перетворення.я..я не вижив. Моє серце не стукалось, я не дихав. Професор забрав мене і доглядав за мною.. Місяць він слідкував за моїми показниками. Було нуль шансів, що я колись прокинусь..І одного дня я прокинувся. Перше, що я почув це була ця мелодія. Я стояв і слухав..Потім професор навчим і мене цієї мелодії.
Фелікс ніби завмер. Мелодія гарна, але йому боляче її слухати.
-Зіграй її ще раз..будь ласка.
Хьонджін ніжно всміхнувся і розвернувся до клавіш піаніно. Коли він закінчив грати, знову повернувся до Фелікса обличчям. Лі нерухомо стояв, а очі були сповнені сліз. Хван дивився на нього, а Лі не ворушився.
-Фелікс, - Хьонджін підійшов до хлопця. Лі мовчав. Хьонджін його мовчки обійняв. Фелікс обійняв його в відповідь і заплакав.
-Я..я сумую за ними...