Кохання за підписом|J.H.|

11

Весь день я пробула в жахливій напрузі. Сьогодні мені треба зустрітись з людиною, яка пропонує роботу. Час добігав до призначеного. Я прийшла на місце і воно мене досить напрягло. Єдиним бажанням було поїхати звідси геть, але гроші треба.

- Мелані Грейс? - запитав незнайомий чоловік. Він був доволі високим та накачаним. Я помітила костюм, який виглядав з-під плаща.

- Так, а ви?.. - але відповідь не надійшла. Я відчула різкий біль і в моїх очах потемніло.

Прокинувшись я побачила великий кабінет, біля дверей стояли два чоловіки, один з них той, кого я зустріла. За столом сидів чоловік середніх віків. Він також був одягнутий у костюм та на його руці можна було побачити дорогий годинник. Я швидко оглянула приміщення і перевела погляд на останнього.

- Мене звати Джозеф, якщо ми подружимось, можеш називати Джо.

- Де я, до бісової матері?! - голос перейшов на крик. Джо спочатку переглянувся з, як я зрозуміла, охороною. В його очах я побачила знак питання. Він перепитав у них чи хлопці взяли вірну дівчину.

- Ми домовлялись про роботу, ти погодилась.. - я перебила.

- Я не погодилась, а сказала, що подумаю. Я вирішу тоді, коли буду знати кожну деталь цієї роботи.

- Все, що тобі потрібно, це пройти з нами в сусідню кімнату.

- Навіщо? - я намагалась перекрити свій страх сміливістю. В голосі відчувалась жорсткість.

- Побачиш. - кинув один з охоронців і грубо підняв мене за лікоть.

- Що, в біса, ви робите?! - мій мозок по трохи почав аналізувати і розуміти ситуацію, тим самим запам'ятовуючи кожну деталь. Я помітила однакові татуювання на кожному з чоловіків. Очі охоронців були закриті чорними окулярами. В наступні секунди я відчула запаморочення, але намагалась триматись при розумі. Саме зараз я дуже зраділа, що багато років тому мене тато відвів на бокс.
Я змогла відбитись і побігла шукати вихід. Мою увагу привернув пістолет, який лежав на підлозі, напевно, охорона виронила. Я швидко підняла його. Він був зарядженим, прекрасно. Мій погляд зустрівся з одним із охоронців, тому я швидко підняла пістолет. Я бачила легковажність в його очах, він думав, що маленька дівчина не зможе вистрілити, але я довела протилежне. Не вагаючись, я натиснула на курок, цілячись в область серця. Постріл. Ще один. На секунду я відчула ступор, але досить швидко отямилась. Чоловік лежав на підлозі, а біля нього калюжа крові. Не втрачаючи ні хвилини, я побігла на вулицю. Там була машина. Ключів в мене немає, а заведення без них забере занадто багато часу. За мною женеться до чорта охорони. Треба тікати.