Білі стіни більше чим клітка з якої видно край неба
Хотів би літати де небеса, та більше нічого й не треба
Та тільки камінь минулого знов лишає надії
Лечу лишень вниз де догнива мої мрії
Сенс існування це відчуття
Та я нічого й не відчуваю
Як зрозуміти чи кінець це буття.
Сам до кінця і не знаю
І в цьому замкнутому колі
Лиш автор мене не лишає
Сидить знову пише життя
Шукає все нові граалі
Та й може помру я як сутність
Що має лиш безліч лиць
А може помру як ідея
З історією в сотні полиць
