Я так часто робив два кроки назад
Що в моїх очах потухнув квазар
І я просто перестав вірити в завтра
Мій день це лиш ліжко, вірші і парта
Життя - вчитель, та тільки з мене учень не найкращий
Я інфантильний, грубий й ледащий
І щоб більше не помилятись
Я вирішив на очі нікому не заявлятись
Я заліз в кокон в надії побачити те що прекрасно
Але мій метаморфоз каже що все це дарма й власно
Вірити так в пантеон, проте йти в пандемоній
І своя ж кімната мені не більше чим власний лепризорій
І моя свідомість не легка
Деструкція в кожній спіралі ДНК
І в пам'яті все ж одна ланка пропущена
ДеГенерація в кожному слові запущена
І я настільки став цинічним, що мені не страшний осуд
І з проблем лише мій хворий розсуд
І щоб більше проблем не знати
Хочу більше просто не кохати
