My Angel

Моя не остання цигарка

М:Ви Лі Фелікс?
Ф:Т-так..-Задихаючись каже Йонбок крізь дзвін у вухах-Будь ласка, скажіть що сталося, з ним...
М:Хьонджина немає... Він помер.

Я відчув, як слова, неначе ніж, встромили мені у груди. Тяжко стало після останньої фрази. Голова закрутилась, я сів на стілець поруч, щоб не впасти хапаючись за нього.

Ф:Ні.. Ні, ви що таке кажете..
Чоловік киває та потирає свої щоки рукою. Напевно витираючи сльози. Фелікс перестав бачити, новина спалахнула всередині та в мить здається заморозила всі почуття. По щокам побігли водоспади, хоча в середині наче хто вирізав дирку. Ні-чо-го. Скляні очі дивляться в нікуди, й поки серце набиває пульс подібно колібрі, він його не відчуває.

З кабінету виходить жіночка. Маленький зріст, блондинка з середньої довжини шикарним волоссям, гарненьке блакитне плаття, балетки білого кольору, як і візерунки на її сукні. Що ж це таке.. Її руки тремтять, очі заплакані, вже трохи червоні, й туш посіла плямами під ними, очі.. Прекрасні карамельні очі.. Хьонджин мав мамині очі.
Ж:Х-Хьонджин.. Синочок.. Наш син..
Вона знову захлинається сльозами й кидається чоловікові в обіми. Фелікс встає й стараючись повернути зір, який не повертається, поки сльози знову й знову не стечуть вниз по щокам.
Ф:Вибачте.. Чи можу я зайти в палату?
У відповідь киває чоловік, поки обіймає жіночку, яка напевно й не чує, що він тут є. Лі дякує та підходить до дверей. Пальці повільно беруть ручку й прокручуючи її, відкривають двері. Хлопчина заходить закриваючи за собою двері. Порожня палата, ліжко в білосніжних простинях, і лежить він, навколо непрацюючих апаратів. Білесенька шкіра, блідесенькі губи, закриті оченьки.

Фелікс потихеньку підходить до ліжка, поки по обличчу знову й знову стікають солоні краплі. Нічого не чутно навколо, світ зупинився разом з пульсом Хьонджина. Йонбок стає на коліна перед ліжком й бере льодяну руку в свої дві.
Ф:Джинні.. Вставай.. Благаю, любий.. Познайом мене з батьками, як потрібно, добре? Давай сходимо з ними в ресторан на вечерю, ми гарно поговоримо, я обіцяю справити гарне враження. Давай потім гуляти цілу ніч по місту? Або до мене підемо, наїмось піцци, нап'ємось шампанського і ця ніч буде нашою. Сусіди спати не зможуть.. Зірки будуть сяяти для нас, я зупиню час, щоб ми були разом, як можна довше. Клянусь.. Просто відкрий оченьки, вставай коханий.. Вставай, чуєш? Вставай...

Фелікса охоплює істерика й говорити стає неможливо. Комок з тяжкістю вдається вдихнути. Тіло трясе, коліна вже болять. Руки притуляють його долоню до лоба Фелікса, сльози накривають ще більше. Зупинитися неможливо, хочеться закричати, але той лише мовчки цілує його руку благаючи підійнятися й нікого не обманювати.
Ф:Хьонджин, милий це поганий жарт.. Ти що.. Я не встиг вибачитися.. Я не встиг попросити вибачення.. Чуєш?..
Скляний погляд підіймається на бліде лице.
Ф:Вибач, милий. Благаю.. Я знаю що ти мене чуєш, вибач.. Вибач.