My Angel

Квіти від тебе

"В той вечір ми стали ближче. Ближче душевно, фізично й морально. Між нами не залишилося нічого окрім кохання, відвертостей й довіри повного себе. З усіма мінусами, яких сліпо не бачили в одне одному, з усіма в чомусь божевільними рішеннями, думками й діями. Та це повністю робило нас щасливими. В нас не було перешкод, причин змовчувати або брехати. Ми були відкритою книгою один для одного, знаючи її не тільки буквами на сторінках, а й повним складом листів й обкладинки, матеріали та ідеї які не були втілені в реальність, ми не знали лише продовження, тому що не існувало спойлерів до історії яка продовжує своє написання з дня в день."

***

Звичайний ранок. В кімнату до Ліксі вже ломилися сонячні промені, за вікном панувала зима, від снігу деінде все ще лишилися його залишки присутності, поки у квартирах люди відігрівалися чаями та обіймами коханої людини або ж домашньої тваринки й ковдрочки. Та на жаль замість обіймів Хьонджина, Фелікс ніжився закутаний в ковдру у ліжку й то, до пори до часу. В якийсь момент, крізь сон прорвався дверний дзвінок. Другий й третій раз просто не давав ігнорувати людину за дверима, хто б то не був. Та змусивши, себе все ж піднятися з теплого ліжка. Пішов відкривати двері, навіть забувши заглянути хто там взагалі заявився в вихідний о 9 ранку.

?:Синку! Привіт!!
Ф:Мама? Привіт, що ти тут робиш?
Пропускаючи свою маму у квартиру, здивовано, мовляв, той потираючи око рукою.

?:Я вирішила завітати до тебе на день, подивитися як ти живеш насправді, не радий бачити маму?
Ф:Пхаха ну як ти можеш так казати?

Фелікс обійняв жіночку, й з задоволенням потягнувшись, пішов на кухню, поки та знімала верхній одяг та мила руки.

Мама Фелікса, Ілона, завжди була в гарних з ним стосунках. Між ними завжди було розуміння. Вона взагалі людина була не конфліктна. Вміла любити, слухати, розуміти, іноді миритися й знаходити компроміс. Саме тому, Лікс її поважав й справді любив. Історія з батьком не склалася. Він його навіть не пам'ятає через те, що той пішов від них як тільки Фелікс появився на світ. Йонбоку було лише 3 місяці, як їх сім'я стала по особливому повною. Як казав сам Лі. Причина розводу? Чи то сварка, чи то непорозуміння крізь роки. Чітко він не пам'ятає. Вони лише раз підіймали цю тему, й більше не вважали за потрібним ворушити минуле. Зараз їм добре, хто б там що не казав, вони були щасливі, їм не не вистачало батька чи ще якогось вітчима. Все було так, як і мало бути, й нічого змінювати не хотілося. Їх сім'я була хоч і малою, але по реальному щасливою, настільки, наскільки можна було уявити. Не ідеальною, та щасливою.