Джозеф Геллер "Пастка-22" (Уловка-22)

Розділ 28. Добз

Пішов Маквот, і Маквот не був божевільний. Пішов і Йосаріан, хоча все ще шкутильгаючи, і коли він, відлітавши два додаткові бойові завдання, почув загрозливу звістку про ще один наліт на Болонью, то одного теплого пополудня з рішучим виглядом пришкандибав до намету Добза, приклав до губ пальця і прошипів:

— Тссс!

— Чого ти тсикаєш? — спитав Малюк Семпсон. Він здирав зубами шкірку з мандарина, уважно розглядаючи комікс із загнутими кутиками. — Ніхто нічого не говорить.

— Вали звідси, — наказав Йосаріан Малюку Семпсону, махнувши великим пальцем через плече до виходу з намету.

Малюк Семпсон проникливо звів біляві брови й охоче підвівся. Він чотири рази присвиснув у свої обвислі пшеничні вусики і метнувся в гори на побитому, старому зеленому мотоциклі, що його купив кілька місяців тому. Йосаріан зачекав, поки, слабнучи, гавкіт мотора завмер удалині. Намет виглядав якось незвично. Всередині було надто охайно. Добз з цікавістю поглядав на Йосаріана, курячи товсту сигару. Тепер, коли Йосаріан наважився бути хоробрим, його охопив смертельний страх.

— Гаразд, — сказав Йосаріан. — Давай уб'ємо полковника Каткарта. Зробімо це разом.

Добз зіскочив зі своєї койки з нажаханим виглядом.

— Тсс! — загарчав він. — Уб'ємо полковника Каткарта? Що ти мелеш?

— Тихіше, дідько, — огризнувся Йосаріан. — Цілий острів чує. У тебе ще є той пістолет?

— Ти збожеволів чи що? — скрикнув Добз. — Навіщо мені вбивати полковника Каткарта?

— Навіщо? — Йосаріан вирячився на Добза з похмурою недовірою. — Навіщо? Це ж була твоя ідея. Хіба ти не приходив до шпиталю і не просив, щоб я це зробив?

Добз поволі усміхнувся.

— Але тоді в мене було всього п'ятдесят вісім бойових вильотів, — пояснив він, з насолодою пихкаючи сигарою. — А зараз я вже спакувався і чекаю відправлення додому. Я відлітав шістдесят завдань.

— Ну то й що? — відказав Йосаріан. — Він лише знову підніме норму.

— Може, на цей раз не підніме.

— Він завжди її піднімає. Що це в біса з тобою, Добзе? Запитай-но в Голодного Джо, скільки разів він уже пакував свої манатки.

— А я хочу почекати і подивитися, як воно буде, — вперто стояв на своєму Добз. — Я ж не псих, щоб влазити в щось подібне тепер, коли вже своє відлітав. — Він струсив попіл із сигари. — Ні, моя тобі порада: відлітай свої шістдесят завдань, а там буде видно.