Джозеф Геллер "Пастка-22" (Уловка-22)

Розділ 6. Голодний Джо

Голодний Джо таки зробив п'ятдесят бойових вильотів, але це ніяк йому не допомогло. Він спакував речі і знову чекав відправки додому. Ночами його мучили моторошні кошмари, і пронизливим вереском він будив цілу ескадрилью, за винятком лише Гапла, п'ятнадцятирічного пілота, який збрехав про свій вік, щоб потрапити до війська, і жив зі своїм улюбленим котиком у наметі з Голодним Джо. Гапл мав чуткий сон, але стверджував, що ніколи не чув, як кричить Голодний Джо. Голодному Джо було зле.

— Ну то й що? — обурено огризнувся Док Деніка. — Повір, у мене все склалося. Я загрібав п'ятдесят тисяч на рік і майже не платив податків, бо брав у клієнтів готівкою. Мене підтримувала наймогутніша в світі фахова асоціація. І дивися, що сталося. Якраз коли я вже насправді міг збити копійку, вони придумали якийсь фашизм і розв'язали війну настільки страшну, що вона зачепила навіть мене. Сміх бере, коли чую, як якийсь Голодний Джо щоночі верещить, мов недорізаний. Справді бере сміх. Йому зле? А як, на його думку, почуваюсь я?

Голодний Джо надто міцно загруз у власних злигоднях, щоб перейматися тим, як почувається Док Деніка. От, наприклад, звуки. Найтихіші доводили його до шалу, і він до хрипоти горлав на Аарфі за плямкання, коли той смокче люльку, на Орра за шипіння його паяльника, на Маквота за дзвінке ляскання кожної карти, коли той здавав у грі в блекджек чи покер, на Добза за клацання зубів, коли той незґрабно тиняється табором, натикаючись геть на все. Голодний Джо був трепетним, розхристаним згустком ходячої дратівливості. Рівне цокання годинника в тихій кімнаті мов молотком трощило його беззахисний мозок.

— Слухай, хлопче, — якось пізнього вечора накинувся він на Гапла, — якщо хочеш жити в цьому наметі, роби все по-моєму. На ніч загортай свій годинник у пару вовняних шкарпеток, запихай на дно своєї скриньки і ховай он у тому куті намету.

Гапл зухвало випнув щелепу, щоб показати Голодному Джо, що ним не можна попихати, а відтак зробив усе, як було сказано.

Голодний Джо був нервовим, виснаженим бідолахою з кощавим, землистим обличчям, у темних очницях якого посмикувались і корчились, мов кільця розчленованої змії, підшкірні жилки. Це було понуре обличчя зі слідами прищів, зчорніле від турбот, мов покинуте шахтарське місто. Голодний Джо їв жадібно, безупинно покусував пучки пальців, затинався, давився, чухався, пітнів, бризкав слиною і у фанатичному завзятті стрибав з місця на місце з дорогим чорним фотоапаратом, усе намагаючись зазняти голих дівчат. Знімки ніколи не виходили. Він постійно забував вкласти плівку, або ввімкнути спалах, або зняти кришку з об'єктива. Було нелегко переконати голих дівчат позувати, але Голодний Джо знав одну хитрість.