Джозеф Геллер "Пастка-22" (Уловка-22)

Розділ 34. День подяки

Насправді це сержант Найт був винний у тому, що Йосаріан врізав Нейтлі по носі на День подяки, після того як уся ескадрилья скромно подякувала Майлові за фантастично пишний бенкет, на якому цілий полудень офіцери та рядові невситимо обжиралися, і за те, що він з невичерпною щедрістю роздавав усім охочим невідкорковані пляшки дешевого віскі. Ще до сутінок п'яні молоді вояки з одутлими блідими пиками уже блювали на кожному кроці і засинали, мов непритомні, просто на землі. В повітрі завис огидний сморід. Дехто набирав обертів ближче до ночі, і безцільне, розпутне гуляння тривало. То була груба, дика, пажерлива вакханалія, що галасливо прокотилася лісом до офіцерського клубу і поповзла на пагорби до шпиталю й зенітних батарей. В ескадрильї почалися бійки, когось навіть підрізали. В наметі розвідвідділу капрал Колодни прострелив собі ногу, бавлячись з зарядженим пістолетом, і в санітарній машині, яка помчала до шпиталю, йому помастили марганцівкою ясна і пальці ніг, поки він лежав на спині, а з рани струменіла кров. Люди з порізаними пальцями, закривавленими головами, з кольками в шлунку і вивихнутими щиколотками розкаяно шкандибали до санчастини, де Ґас і Вес мастили їм ясна і пальці ніг марганцівкою і видавали таблетки проносного, які тут же летіли в кущі. Веселе гуляння тривало геть по півночі, і тишу часто порушували дикі, переможні вигуки й крики тих, кому було радісно або зле. Знову і знову чулися стогони й звуки ригання, сміх, погрози, лайки і дзенькіт пляшок, розбиваних об каміння. Здалеку долинали сороміцькі пісні. Гульня була ще гірша, ніж під Новий рік.

Йосаріан про всяк випадок пішов спати рано, і незабаром йому приснилося, ніби він стрімголов мчить униз безконечними дерев'яними сходами, вибиваючи підборами гучний дріб. Потім він трохи прокинувся і зрозумів, що хтось стріляє по ньому з кулемета. До горла підступило страдницьке ридання. Першою думкою було, що то Майло знов атакує ескадрилью, і він скотився з койки і заліг унизу тремтячим, благальним клубком, серце стугоніло, мов ковальський молот, тіло обливав холодний піт. Однак літаки не гули. Здалеку долинув п'яний, щасливий регіт: «З Новим роком, з новим щастям!» — знайомий, переможний голос радісно викрикував звідкись згори поміж короткими, різкими кулеметними чергами, і Йосаріан зрозумів, що хтось задля забави пробрався до котрогось із кулеметних гнізд, що їх обладнав Майло в горах після свого нальоту на ескадрилью, укріпивши мішками з піском і укомплектувавши своїми людьми.