Цукерня?

4

*наступний ранок*

*від лиця Чоніна*

- Привіт, Синмін, - сказав я, зайшовши в кондитерську.

- О, привіт, - відповів він, усміхаючись так само красиво, як завжди.

- Як справи?

- Я в порядку. А ти? Готовий навчитися виготовляти цукерки?

- Так, з нетерпінням.

- Гаразд, тож почнемо?

- Так, - після цієї короткої розмови він розповів мені рецепт приготування цукерок і почав розповідати про те, як їх розфарбувати, що зайняло більшу частину дня.

- Тепер ця партія повнястю готова, нам залишилось лише розлити її по формах.

- Добре, але що станеться, якщо я забуду рецепт або як зробити якусь форму?

- Ну, по-перше, я завжди буду тут, а якщо мене не буде, то там у шафі є брошура з рецептом і більшістю форм та всього іншого, -  сказав він з м'якою посмішкою. Він завжди усміхнений, ніби не втомлюється посміхатися.  Але його посмішка справді найкрасивіша. Коли робочий час закінчився, ми обидва знову разом пішли додому. А Субін і Кай були на побаченні, тому повертатиля додому пізно, що означало для мене спокійну ніч.

Наступні пару тижнів минули, і ми з Синміном дуже зблизились. Ми навіть познайомили один одного з друзями. Крім роботи, ми тусувалися. Мої почеття до нього зростали з кожним днем. Я все ближче і ближче, щоб йому це розповісти.

Одного разу на роботі в магазин зайшов хлопець і обійняв Синміна, не сказавши ні слова. Я нічого не зробив, тому що Синмін обійняв його у відповідь із усмішкою на лиці. Я відчув ревнощі, знаючи, що хтось може змусити його так посміхатися, і це був не я. Коли вони розірвали обійми, Синмін миттєво сказав, - Чому ти не сказав що прийдеш!!!

- Тому що я хотів тебе здивувати, - сказав той хлопець.

- Пройшло так багато часу, як ти?

- Я в порядку, - тоді невідомий хлопець подивився на мене і сказав, - Синмін, чи не збираєшся нас представити?

- Ооо, так, Чонін, це мій найкращий друг Хьонджін, він навчається за кордоном, а Хьонджін, це Чонін, мій дуже хороший друг і товариш по роботі, - сказав Синмін, а потім щось прошепотів йому на вухо, і Хьонджін одразу подивився на мене з усмішкою, а Синмін подивився на землю, посміхаючись і кусаючи губу, що здавалося найкрасивішим видовищем.

Коли робота закінчилася, Синмін пішов зі своїм другом, а я пішов додому сам. Вони просили мене піти з ними, але я відмовився, сказавши, що мені потрібно кудись піти, перш ніж повернутися додому. Ревнощі в мені все ще були, через ті обійми та цю кляту посмішку. - А що якщо він сподобався Синміну? -  це питання було єдиним, що крутилося в моїй голові. Я вдягнув навушникий слухав музику, щоб відволіктися, коли йшов до продуктового магазину, щоб купити деякі продукти.

*від лиця Синміна*

*у квартирі Синміна*

- Тож того хлопця, як його звали, Чонін? У цього хлопця ти закоханий? - запитав Хьонджін.

- Так... він наймиліший хлопець у світі, він чудова людина.

- Я буду суддею.

- Що завгодно, - зухвало сказав я, закочуючи очі.