Цукерня?

7

*через тиждень*

*від лиця Чоніна*

Минув ще один тиждень, я все ще безнадійно закоханий у Синміна. Хьонджін знову зник. Я його взагалі не бачив. Це була ніч, я лежав у своєму ліжку, намагаючись заснути. Надворі була гроза. Я любив грози, слухаючи шум дощу та блискавки, я почував себе розслабленим. Раптом мій телефон почав дзвонити, я схопив його і побачив, що мені дзвонить Синмін. Я відповів на дзвінок.

- Гей, Синмін.

- Чонін, - сказав він, я почув його ридання.

- Синмін, ти в порядку? Що не так? - запитав я стурбованим тоном.

- Мені старшно, підійди, будь ласка? - сказав він все ще плачучи.

- Добре, вже біжу, - сказав я, вибіг з кімнати, взувся і побіг до квартири Синміна. Я постукав у його двері, він швидко відчинив. Перед собою я побачив заплаканого Синміна. Моє серце розбилося, коли я побачив, як він плаче. Я міцно обійняв його, а він мені бурмотів про те, як йому страшно. Я роз'єднав обійми  та зачиним двері, тоді ми обоє підійшли до дивана так сіли.

- Чому ти плачеш, Синмін? - сказав я тихим голосом.

- Я боюся грози, Джісона та Фелікса немає, і немає електрики, - повільно сказав він.

- Все гаразд, Синмін, не хвилюйся, я тут з тобою, все буде добре, - сказав я, міцно обійнявши його. Ми залишились в цій позі деякий час. Потім ми почали розмовляти про все на світі.

- Тобі вже краще? - запитав я, через деякий час.

- Так, дякую Чонін, - сказав він, посміхаючись мені. Його посмішка просто змусила моє серце повністю розтанути.

- Тоді я напевно піду, - сказав я, підводячись. Я відчув легкий потяг за футболку. Я подивився, що тягне мене. Це була рука Синміна. Я розгублено подивився на нього.

- Залишся на ніч, будь ласка, - сказав він із найчарівнішими щенячими очима.

- Добре, йди спати, я буду спати на дивані, - сказав я.

- Ми обидва можемо спати на моєму ліжку, давай, - він потягнув мене за собою, не даючи мені шансу щось сказати. Він повів мене до своєї кімнати, ми обоє були в піжамах, тож одразу пішли спати. Ми з Синміном обійнялися, і ніхто з нас нічого проти не сказав. Це був, мабуть найкращий сон, який я коли-небуть мав.

Наступного дня мене розбудив Синмін.

- Чонін, просинайся, інакше ти запізнишся в університет, - я позіхнув, повільно підводячись. Синмін скуйовдив мені волосся і захихотів. Я піднявся з ліжка і зібрався вийти з квартири, щоб повернутися в квартиру та зібратися в університет.

- Почекай! Спершу поснідай, - сказав він, показуючи на млинці та апельсиновий сік, що стояли на кухоному столі.

- Тобі не варто було готувати сніданок, - сказав я, коли сів, і він мені просто мило посміхнувся. Поки ми їли, Синмін заговорив. - Ммм, вибач за вчорашній вечір, і дякую за турботу, я знаю, що це якось по дитячому з мого боку турбувати тебе в таку годину з дурних причин, - сказав він трохи нервово.

-Не вибачайся, я також не спав,я щасливий, що зміг тобі допомогти, - після того на нас знову напала тиша. Поївши, я подякував Синміну за сніданок і пішов до своєї квартири