Крок до мрії

9

-Збирай речі, поїхали.

-Куди?

-Я поговорив із твоєю мамою, а ти перед цим дав згоду на переїзд. Збирайся.

-Що ти їй сказав??

-Що є вільне місце в гуртожитку поряд зі школою і ще я написав розписку, що беру на себе повністю відповідальність за тебе. Тому ти тепер під моїм «крилом».

-Мені смішно, - починає сміятися Пак.

-Від чого? Чімін, з тобою все добре?

-Тобі на стільки нудно жити, що ти вирішив взяти сімнадцятирічній тягар на себе? Я поняття не маю, як вона мене взагалі відпустила двадцятилітньому альфі, якого бачить вперше і не знає про нього ні-чор-та.

-Я вмію втиратися в довіру.

-Або вона дуже рада, що не потрібно буде витрачати на мене час, думати, де я і таке інше.

-Я пропоную вийти з цього будинку якнайшвидше і встигнути ще в магазин, - показує на годинник.

-Точно, - відкриває шафу, згрібає всі речі і кидає на ліжко.
-Допоможеш?

-Мені здається, чи ми їдемо до тебе? - виглядає у вікні знайомі будівлі.
-Точно! І цей магазин! Я його пам'ятаю. Юнгі? - повернувся до альфи.

-Так.

-Навіщо?

-Ну, я трохи не договорив. Ти будеш жити зі мною в будинку.

-Збрехав. Ти сказав, що твій друг орендував кімнату.

-Так і орендував її у мене. Він не хотів безкоштовно жити, тому так. Йому довелося поїхати на навчання. Я не збрехав, просто ти б не погодився, якби я сказав, що ми будемо жити разом. Але тобі ж краще: близько до школи, я возитиму тебе і займатися будемо регулярно.

-Я зараз себе ледве стримую, щоб не відмовитися від цієї прекрасної пропозиції, - з нотками дратівливості говорить омега.

-Уяви собі, в мене в голові пульсує запитання, якого біса я за це беруся. Але прикол у тому, що я і сам не знаю відповіді. Уважай, що ти мені запав у душу і я вирішив тебе врятувати від розстерзання матері, хоча мене ніколи не цікавили чиїсь особисті проблеми. Їсти хочеш? Тут кафе неподалік.

-Ні, я пас, - відсторонено відповів Чімін, через що альфа кинув на нього зацікавлений погляд.

-Добре. Їдемо додому.

Мін жив у невеликій двокімнатній квартирі, хоча тачку мав не дешеву.

-Ти з самодостатньої сім'ї, - констатує Пак, дивлячись на Юнгі, який розкладає продукти з пакетів.

-Так, але з батьками рідко спілкуюся. А що?

-Та ось думаю, машину круту маєш, живеш у квартирі двокімнатній, але стажуєшся в школі. Як тебе взагалі туди занесло?

-Чай будеш чи щось приготувати?

-Чай. Зроблю сендвічі. Ти не відповів, мені цікаво.

-Я спеціалізуюся на написанні пісень, можна так сказати. Десь із сьомого класу я почав захоплюватися музикою і писав тексти, хотів пов'язати своє життя із цим. Батьки мене не підтримували і ми постійно через це сварилися. Одного дня я навіть, не сказавши їм, взяв участь у конкурсі на набір  на безкоштовне навчання в часній школі. Мене не прийняли. Лист про це побачив батько, він тоді злий дуже був і ми посварилися. Тоді - то я вперше пішов із дому. Хосок попросив Гука, щоб я пожив у нього. Їх батьки привчали до дорослого життя ще з шістнадцяти. Ми частенько тусили і я умудрився декілька разів прогуляти школу. Батькам повідомили про це і наступного дня я був вимушений повернутися додому. Знову сварки і таке інше. Коротше кажучи, я повівся на те, що в мене буде машина, квартира і певна сума на кожен місяць, але при цьому я буду вчителювати.

-Ухх, окей. Перше питання: чому вони тебе не підтримали?

-Не знаю. Типу це не професія. «Зараз такими геніями, як ти кишить», слова мами.

-Вони ніколи не цікавилися тим, що ти пишеш?

-Ні, - знизує плечима.

-Це жахливо. Вони тиснули на тебе.

-Я міг не погодитися. Без машини і квартири я б ще прожив, але без грошей важко було б. На роботу мене не приймали, а в Гука клянчити гроші я не хотів. У мене не було вибору.

-Ти можеш зараз це змінити. Спробуй ще раз, може вийде. «Геніями», - показує кавички, - може і кишить, а от тих, хто дійсно вартий уваги - мало. Ти нічого не втратиш, якщо знову спробуєш зробити крок до мрії. Коштів, що батьки дають на навчання вистачить?

-Та мені вже пізно на навчання. Це хіба що в якусь компанію резюме кидати, але навряд чи приймуть.

-Просто зроби це. Не думай, що буде потім.

-Але якщо приймуть, доведеться кинути все. Чи раціонально так робити?

-Юнгі, перестань думати. Пий чай.

-Ми, до речі, ще не займалися сьогодні.

-Давай вже завтра, а?

-Ні, Чімін~а, сьогодні.