Первісток

Вибивання боргів

Дуже складно бути королем, коли до тебе правив справжній ідіот, який вміє лише пити та витрачати гроші королівської скарбниці. Але ще складніше, коли за власним бажанням пригріваєш у себе в королівстві нестерпну відьму, якою ти ще й винен. Але Чонгук терпить, тому що в першому випадку у нього немає виходу, а що стосується другого... Він егоїстично таїть у собі надію, що чим терпиміше він буде зараз, тим вищі будуть шанси, що Техьон поступиться йому, коли прийде час. Якщо відьму задобрити, дати зрозуміти, що тут вона в безпеці і вільна, то може первістка альфи нікуди і не заберуть, а просто приходитимуть кілька разів на тиждень і няньчитися. Король дуже... Дуже хоче вірити в це.

***

За дверима тронної зали чується якась метушня, а вже за секунду в приміщення ввалюється Техьон, розштовхавши варту.

— Чонгуку, ну що щодо первістка?

А Чонгуку навіть сказати нічого, він лише зітхає і вкотре шкодує, що кілька місяців тому видав закон про недоторканність відьми на своїй території, не написавши як виняток своє ім'я.

— Який первісток? Ти був тут три дні тому з цим питанням, думаєш щось змінилося? — Він знімає важку корону з голови, укладаючи до себе на коліна. — Що ти взагалі тут забув знову? Мені й без тебе проблем вистачає.

Омега невдоволено підтискає губи, не розуміючи чужих претензій. Ну може він і зачастив зі своїми походами в замок, але тут все ж таки веселіше, ніж у лісі, особливо, коли він після відвороту-повороту короля прямує прямо в королівську кухню балакати з омегами про всякі рецепти, записуючи невідомі в свій блокнот і ділячись власними .

— Ну, які проблеми? — хмуриться Техьон.

— Такі. У нас дуже важкий рік попереду, ніякого врожаю та нестачі золота, завдяки моєму батькові. Тож зараз мені не до тебе і нашої угоди.

Відьма зацікавлено підскакує ближче.

— Я можу допомогти.

— Ще чого! Що попросиш натомість цього разу? Моя друга дитина?

— Нічого мені не треба. Це ж не для тебе, — закочує Техьон очі, — А для людей. Із золотом не допоможу, але з урожаєм — просто.

— Ти не жартуєш?

— Я відьма, — омега клацає пальцями, дозволяючи кільком іскорам впасти на мармурову підлогу. — Покажи поля, я розберуся.