Первісток

Бонус. Спогади з весілля.

Рано-вранці в замку завжди починало кипіти життя. На кухні гриміли каструлями, в обідній залі дзвеніли чистими столовими приладами та посудом, слуги невеликими групами обходили кімнати, розподіляючи обов'язки на день, а король, як завжди, вже мав прямувати до тронної зали.

Мав, так.

Але прокидається Чонгук цього ранку не від сонячних променів і не від тихого стуку прислуги в двері, а від легких клацань по носі. Він морщиться, перехоплюючи руку свого омеги, і ледве розліплює повіки, одразу ж натикаючись на чужий ясний погляд.

— Доброго ранку, — сонно бурмоче король і обережно кладе руку на чужий живіт, м'яко погладжуючи, — Не спиться?

— Ні, — зітхає Техьон, — У твоєму первістку занадто багато енергії, штовхається моторошно.

— У нашому первістку, — звично поправляє його Чонгук.

— Коли він так поводиться, то він тільки твій.

Король хмикає, згортаючи омегу в обійми. Відчуває, що той підозріло напружений і дуже сумнівається, що справа в ранковій зарядці їх малюка.

— Про що ти думаєш?

— Чесно? Згадую наше весілля, — одразу морщиться Техьон під тихий сміх альфи, — Тобі весело, так? Звичайно, це ж не тебе мало не вивернуло прямо під вівтар.

— Все пройшло чудово. І як би ти не бурчав, я знаю, що ти залишився всім задоволений. Як ти й хотів, ми святкували лише нашим королівством. Жодних заморських гостей та їхніх королів.

— Чонгук, мені буквально довелося втекти з-під вівтаря в найближчі кущі! — обурено згадує відьма. — Всі гості бачили, як я позбавлявся ранкових устриць.

— І всі зрозуміли, що мій вагітний омега на нервах просто переїв те, до чого навіть не мав підходити. Кинь, це було кумедно.

— Кумедно? — б'є його по грудях долонею відьма. — Знаєш, що справді було кумедно? Як ти почав у паніці звати лікарів і навернувся зі сходів.

— Там було слизько,— хмуриться Чонгук. Хоч би злякався за майбутнього чоловіка задля пристойності. Я міг би померти і залишився б ти сам.

— Я точно знав, що ти живий. Мрець так брудно лаятися не зміг би.

— Мені було боляче!

— Ми на все королівство зганьбилися, — хниче Техьон, ховаючи обличчя в чужому плечі, — Гості ще годину чекали на продовження церемонії. І зрештою я стояв під вівтарем з позеленілим обличчям, а ти з перебинтованою головою.