Вороже Серце. Душа Токіо. Том 1

Згадаємо старе забуте минуле

   Час так і йшов. Вони задавали ще багато безглуздих запитань, проте в цьому й суть. Отже сонце вже давно зайшло за горизонт, а друзі доїдали чергову піцу попиваючи пиво.

—Знаєте, прям хочеться з вами говорити, але кожного уже знаю як облупленого — говорив Кен.

—Ну не зовсім, пропоную поговорити про те, що приховуємо — запропонувала зеленоока —Я можу почати

—Знаєш, навіть не здається, що в тебе можуть бути проблеми... — проговорив Інуї, а тоді зручніше всівся аби послухати.

—Ну це не зовсім і проблема, проте є таке. З дитинства я не могла набрати вагу. Сюджі можливо пам'ятає якою я була худоби і низькою для свого віку

—Це точно, про мене ще можна зрозуміти, я високий, але ти... Ти реально була надто худою

—Я не могла набрати ніяку масу через те, що народилася не доношеною. Тобто по факту я повинна бути мертвою, адже з'явилася тут тільки через викид моєї матері десь на 7-му місяці вагітності. Тож це посприяло на те, що я така низька й по-сьогодні. В мене був низький гемоглобін тож було важко якось діяти

—Але зараз ти можеш пиздитись безупину й навіть не збивати дихання... — підмітив Такемічі.

—Так, тому, що ще восени, коли сестра була живою, ми з нею це обговорили. Вона сказала, що є ще спосіб, це маса м'язів. Але ну подумайте логічно, не доношена 8-ми річна я і спорт. Так, на той період це було несумісно. Аби ви розуміли то в мене в очах темніло після першого ж присідання чи віджимання...

—І ти змогла вийти з цього жаху?...

—Довелося, адже мене булили тим, що я менша за інших своїх однокласників, я була слабшою. Це мене пригнічувало, тож маленька я за будь-яку ціну намагалася це виправити. Тому, зараз я така як є, тож не дивно те, що Дорік підкреслив мої м'язи

—За це вибачаюсь, навіть не уявляв за які старання

—Нічого. Тоді хто наступний?

—Давайте я — промовив Хаджиме —Сейшю, мені можна розповісти про Акане? — Інуї тільки коротко кивнув —Отже, як ви думаєте, чому я такий, як то кажуть, меркантильний? Чому я так помішаний на грошах? Чому я знаю стільки схем?

—Схоже, що життя змусило — мала Сано вже розуміла, що це дуже очевидно.

—Саме так. Отже, в Сейшю була сестра, Акане. Чарівна дівчинка, проте загинула в свої 16. Чесно, вона моє перше кохання, проте коли я їй в цьому зізнався вона спитала чи не малий я аби знати, що таке справжні почуття. Я добряче задумався й зрозумів, що реально, вона для мене все. Тож далі вона мені вже не відмовила, вона сказала, що подумає... Ну отже, я як зазвичай проводив обох Інуї додому, проте пройшовши декілька будинків я відчув різкий горілий запах, в за ними і крики. Я озирнувся й побачив як будинок Інуї охопив вогонь. Саме від цього в Сейшю шрам на пів обличчя. Тож, я забіг у будинок шукаючи Акане, я ж не пробачив би собі, якби вона загинула... Тож я витягнув її на двір, але... Коли я придивився то побачив лице Сейшю... Тоді моє серце тьохнуло, я зрозумів, що Акане там сама, у пастці з вогню, не маючи можливості вийти... Через деякий час приїхали пожежники, Акане була живою, я був безмежно радий цьому. Проте її тіло було таким... Нещасним... Воно все в опіках тому вона одразу впала в кому. Єдиним виходом була операція. Дуже дорога... Тоді я й почав вигадувати всякі способи заробітку. Зокрема найприбутковішим був той, де я організовував групу з хуліганів й казав їм куди й коли йти та грабувати магазини чи ще щось. А взамін за вдалий злочин вони мені віддавали частину. Так я зібрав тільки меншу частину суми як дізнався, що Акане загинула... Це вдарило по мені й посприяло на те, що я прив'язався до Сейшю, тому рідко можете побачити нас поодинці