посеред темного місця пахло дощем та пліснявілою деревиною. якщо підняти голову через розбиту, розквашену та стару стелю було видно зірки й місць.
- джисон, потанцюємо? - мінхо простягає руку джисону та мило посміхається з цигаркою між зубами. він був одягнутий у чорний жакет свої чорні широкі штани та білу сорочку з краваткою. волосся було у неохайному стані. відчуття, що вона не бачило гребінця та в водночас було вологим, але йому так личило. джисон так задивився на мінхо, що не помітив де вони знаходились. скоріше всього покинутий театр, вони стояли на сцені. правда, музиканти на балконі починали грати, а джисон не знав куди дітися. він згадав, як вишукано мінхо рухався під клавіші піаніно та його самого потягнуло на цей танець. як і тоді, з поцілунком. пісня щось нагадувала, крутилася у клітинах мозку, але так не міг згадати назву. в того самого балкону почулась сама пісня. дівчина з чудовим голосом почала співати, а позаду неї, здається, був чоловік, який грав на гітарі та співав, а точніше підспівував.
- білочко, час йде, - говорить мінхо та ближче протягує руку.
- я згоден. - з балкона чути французьку музику, джисонові не було страшно посеред старого театру та наодинці з мінхо під живу музику.
йому навіть подобалася ця атмосфера. хан поклав руку на долоню мінхо та той притягнув його до себе. чоловік поклав свою руку на талію, а іншою тримав за руку зверху. джисон ледве розібрався куди і як треба покласти руки, тому коли вони встали правильно, мінхо притягнув його до себе.
- не хвилюйся й довірся музиці та мені, - лі прошепотів на вухо та всміхнувся.
він почав рухатись по сцені, не відкрито, для початку допомагав джисону звикнути. потім лі почав рухатись інтенсивніше, напевно, джисон теж почав піддаватися лі та нарешті відчувати музику. іноді хан наступав на ноги та збивався, бо лі веде його на ліво, а він йде на право, але більш менш вони гарно танцювали. у всьому темному театрі був тільки один ліхтар який рухався за рухами цих двох. джисон навіть посміхався під час танцю. він не розумів, чому коли вони були у коридорі якось компанії, джисону було нестерпно лячно, а зараз він спокійно собі танцює з ним та посміхається у всі тридцять два.
- а я ж так само танцював з твоєю сестрою, - говорить лі та нахабно посміхається, а джисон тільки засмучується та примушує його зупинитися.
