у джисона просто жахливе самопочуття. він навіть не хотів поцікавитися у якого такого психолога завтра опинитися. бачити людей й сидіти у метро вже не хочеться і не так приємно, як було колись. колись. краще замовити таксі. хоч там буде тихіше, якщо таксист увійде в положення й не буде вмикати своє радіо часів прадіда джисона.
хлопець декілька разів сідав за малюнки й закінчилося це все биттям головою об стіл. домашнє завдання виконувалось на швидку руку, джисон чудово розумів, що так з'їде і цей місяць буде без стипендії. все-таки, гроші за цього психолога хан збирався віддавати. це не дешеве задоволення, навіть найбюджетніший варіант буде здаватися занадто дорогим...
цю ніч хан не спав, він дивився у стелю, щось читав, слухав музику і знову дивився у стелю. іноді згадував перше кохання та іноді бачив у ньому лі. щоки горіли, а щелепа боліла від сліз та нічних істерик, губи напухлі. у тілі неймовірна сильна слабкість, а апатія нагнітає і нагнітає. нічого не хочеться....
на годиннику четверта ранку, а джисон ніяк не заплющив очі. він підіймається з ліжка зі тремтячими ногами та ледве тримається на них. робити нічого, тому час для прийняття душу. джисон по дорозі до ванної кімнати стягує з себе одяг і кидає під ноги. через них ледь не перечепився разів п'ять. у ванній він дивиться на себе у дзеркало та сумно посміхається, завжди так робив після сліз.
хлопець залізає у душ і одразу сідає на підлогу, поки на нього ллється гаряча вода та зі стукотом вдаряється об тіло та кахель. джисон обіймає голі коліна та заплющує очі. вперше за весь час його потягнуло в сон.
все ж таки, джисон швидко підвівся та почав використовувати душ за призначенням. на ванні процедури пішло не багато часу, а от над сніданком та вибором одягу до університету... прийшлося витратити не одну годину. хлопцю було ліньки навіть подумати, що він буде кудись одягатися та йти, а про готування сніданку взагалі можна мовчати.
джисон ледве як приготував омлет з грудкою та салатом. слава богу, все вийшло з першої спроби, бо на перероблення б сил не вистачило. з одягу хан обрав джинси та якийсь блакитний светр. було прохолодно. навіть дуже.
жодної години сну, це було чудово помітно по обличчю. на годиннику восьма година, пара починається о пів на десяту. «якого дідька я вийшов на вулицю?» - поноситься у голові парубка та він плентається по дорозі. рука стискається на ручці шоперу, а на очі потрапляє надпис «мілvo» джисон стискає зуби та йде далі. ступні іноді жбурляють маленькі камінці, а хлопець продовжує йти. сьогодні ніякого метро, хоч колись пройдеться містом. хотілося спати, просто безмежно, джисон віддав би все, лише за декілька годин спокійного сну.
