—Ні. - різко відмовив він. —Ти не підеш туди, це небезпечно, ти людина котра прийшла зі світу інших. Тебе зразу відчують, і захочуть вбити.
—Вбити?За що?- мовила я, задумавшись чому він так сказав.
Доріан, звів брови вгору, та з підозрою дивився на мене. Він здається на перший погляд, врівноваженим чоловіком, спокійним, розумним. Але зараз він наче хоче, але не може чогось сказати, чи не хоче. Це було дивно, адже від самого початку коли він почув моє імʼя, зразу помʼякшив. Ніби це щось означає, і зараз говорить, що мене захочуть вбити якщо піду зустріти повний місяць.
—Тому що, усі хто тут живе не такі як ти. Вони різні створіння, в подобі людей. До прикладу жителі Королівства Літа можуть читати думки, розмовляти подумки, подумки вбивати. Але не тільки їм такий дарунок дістався, а й іншим Королівствам.
— Розкажи мені більше. - сказала я різко.
— Королівство Зими, сповнене Венерами. Венери— люди котрі можуть, спрямувати свій гострий біль, або заздрість на тебе, таким чином твоє серце буде заморожене навіки вічні, поки його не розморозять добровільно. Також Венери, можуть легко пересуватись в Королівстві Літа, їхня шкіра покрита невидимою лускою, яка не пропускає гаряче сяйво сонця.
— Ну що ж , не погано.. А Королівство Весни?
— Жителі Королівства Весни прості садівники, або ж іншими словами душоїди. Їхні квіти та рослини мають надзвичайну силу, якою дозволено користуватися тільки їм, вони можуть тебе зачарувати цим запахом свіжих рослин і вбити, але й також вилікувати. Саме Королівство Весни прославилось зіллям Життя , яке дісталось їм у спадок від Королівства Життя. Також там є істоти Тері. Вони не люди, вони більше схожі на собак, але тільки з шкірою та кістками. Тері вбивають усіх хто зайде на їхню територію, якщо вони вийдуть на полювання.. Живою тобі не повернутись. –сухо відповів він.
Мене опанував шок, якщо усі хто живе по Королівствах не люди, чи означає це, що Доріан також такий як вони? Мені стало не по собі тому я відсунулася по дальше від столу за яким ми сиділи.
— Ти також не людина?- насупившись, у мене зʼявилася зморшка на чолі.
—Так.
Чомусь мені здається, якби був хтось інший на моєму місці, він би боявся б і далі говорити. Але я не відчувала страху, мені було цікаво слухати це все. Адже в дитинстві мені тато розповідав казки, про людей які були істотами, вони могли літати, плавати під водою довго. Але цього не буває, це справді видумана історія.
—Тоді, хто ти?- обрежно запитала я.
—Дізнаєшся з часом, не зараз. На твоєму місці я б зараз пішов спати, ранком потрібно вставати, якщо хочеш почути щось більше.
І що це за відповідь? Такої я відповіді не чекала, і як я маю заснути не знаючи хто перебуває поряд зі мною?Головне не подавати якогось виду, ніби мені хочеться врізати йому в пику за це все, що він мені сказав.
—Де мені спати?- сподіваюсь, ми не будемо спати разом, подумала я.
—На дивані можеш, тут звісно не розкішно. Але зручно.-промовив він з усмішкою.
—Добре, дякую.
Сівши на «мʼякий» диван, я почала думати про все що сталося, і може статися. Думала про королівства, істот, природу, свій рідний дім, про сестру.. Лія!Що ж вона думає зараз? Чи переживає вона за мене? Як вона справляється без мене?Потрібно якось звідси втекти, та знайти вихід з цієї діри. Не договоривши своїх думок, я заснула.
***
—Визволителько....Ти нам потрібна..!!- сказав шепіт.
Знову цей голос! Що ж мені робити?Знову не відповість на моє запитання, знову втече від мене.
—Я не Визволителька.
—Леді Грейс...Ми на тебе чекали шість столітть.
—Хто ти? –сльози стікали з моїх щік, я знову боялась втратити цей голос.
—Ми вже близько, тобі залишилось не довго..- луною пролунав голос.
—Що не довго? До чого мені близько?
—Усі відповіді на питання, ти знайдеш у горах....- не договоривши голос зник.
Я прокинулась з жахом у очах. Він знову зник. До мене підійшов Доріан, з водою у руках, та з серветками. Невже я так гучно плакала?
—Грейс, що сталося? Я тебе пробував розбудити, та ти ніяк не реагувала, тому пішов по воду щоб вмити тебе, щоб ти проки..
—Зі мною, усе добре. –перебила я хлопця. —Дякую, що переживав за мене, та цього не потрібно було. Котра година?
—О пів на восьму.-стомленно сказав Доріан.
Сівши навпроти хлопця, я замислилась чи варто його просити про таку послугу. Він подумає, що я якась навіжена і вижене мене, тоді точно Мінікери посмакують мною. Зібравши усі сили в кулачки я сказала:
—Тут є гори?
