Його голос нагадував щось страшне, та древнє. По моїй шкірі пробіглися мурашки. Я підняла голову, щоб поглянути йому в очі. Вони були темні, та сповнені небезпеки. Внутрішній голос кричить, мені тікати звідси як найшвидше. Та я сиділа на Адель незворушно, незнайомець зняв з голови чорну тканину, і глянув мені прямо в очі.
Він був зовсім іншим, таких як він я не зустрічала. Волосся було трішки кучеряве, тягнуся на обличчі шрам, який додав до зовнішності ізюминки.. Очі, були карі, їхній колір був настільки насичений, мов найтемніше закляття самого Божества. Я не встигла щось і подумати, як він заговорив знову.
— Заблукала? Чи тобі мову відібрало, від моєї краси? - насмішкувато сказав він.
— Придурок. - сказала я, і пошкодувала ж в тут секунду.
— Перепрошую, що? - він вигнув брови з подивом у очах, який швидко зник. — Ти так усім кажеш, хто тебе щось запитує?
В його голосі було щось підозріле, тому я міцніше схопилась за ніж який був під одягом. Потрібно від нього звалювати, можливо він один з тих істот.
— Дівчино, ти не полюбляєш розмовляти?- сказав він.
— Нам немає про що розмовляти, йди куди прямував, і я піду собі. - попередила я, наче не своїм голосом.
—Справді? Мені здавалось що є багато цікавих речей, про які ми можемо побалакати. Але спершу я тебе запитаю, що ти забула в цьому лісі? — скептично глянувши на мене, він сказав.
— Нічого, я просто прогулювалась. — збрехала я.
— Сама? В лісі, де можуть тебе зжерти будь-які істоти Прифії? Ти якась дивакувата.
— Стулися, йди звідси. Інакше, я за себе не ручаюсь. - молодець!Мені ніж нічим не допоможе, що я йому зроблю? Немаю бажання померти на другий день перебування в цій країні.
—Ой, боюсь!- зі сарказмом він промовив. —І що ж, сонце ти мені зробиш? Злізай з коня, тоді розкажеш яка ти насправді.
—Ні. - Адель зробила крок назад від чоловіка.
—Ну добре. - щось в голосі було підозріле.
Незнайомець стрибнув зі свого коня настільки швидко, що я й не встигла замислитися. Він просто зістрибнув з нього.. Мов робив це купу разів. І підійшов ближче до мене.
