Я швидко відійшла від Джаспера. Здається, він теж був не дуже радий цьому незграбному поцілунку. Навіть огида яка була в нього в очах, прекрасно засіяла, але від нього я не почула жодного слова. Ми сіла за великий стіл один навпроти одного, я швидко поїла, і подякувала. Хлопець тільки помахав головою. Коли я встала зі столу, та доходила майже до дверей почула тільки декілька слів з його уст.
—Не тікай звідси, поза межами замку є багато істот, які запросто тебе вбʼють. - сказав він, не дивлячись на мене, і продовжив їсти.
Я вийшла з гостьової кімнати, і пішла просто навмання. Мене дуже привабили картини, але на жаль я не дуже памʼятала де вони знаходяться, замок великий, а коридор яким ми йшли, його просто не було..Тому я просто пішла в кімнату, там де прокинулась.
Що ж, думаю потрібно забрати свої речі і переселитись, я не збираюсь жити з цим покидьком в одній кімнаті. На одному ліжку, в одній ванній. Бридота, ненавиджу його.
Поки я зібрала все, сіла біля туалетного столику та взялась розчісувала своє чорне волосся. Та я помітила, дещо в мені змінилось , зʼявились червоні пасма. Яких у мене ніколи не було, спершу я подумала це кров, та взялась витирати. Але нічого не змінилось. Це були таки червоні пасма. Змирившись з такими змінами, я розчисала своє волосся, та зібрала у хвіст. Це давалось мені важко, адже воно в мене хвилясте, і я до бісиків не люблю його. Поглянувши на себе в дзеркало ще раз, я піднялась з стільчика, як раптом хтось відчинив двері й увійшов. Це була жінка.
— Перепрошую, мені сказали вас пересилити в іншу кімнату. Давайте, я вам допоможу зібрати речі. - хриплим та водночас милим голосом промовила вона.
— О, я вже речі зібрала.. Дякую, за допомогу. Але чи не могли б ви мені показати кімнату і я сама занесу свої речі. - служниця поглянула на мене скептично , та кивнула. Ми вийшли з «покоїв» Джексона, та попрямували кудись коридором. Мені було цікаво, що за жінка йшла спереду мене, тому я запитала: —Я перепрошую, як вас можна називати?
— Лілієна Дамес, можна просто Лілі. - мило усміхнулась жінка. На вигляд їй тридцять приблизно, біле волосся підкреслювало її вилиці, та зелені немов ліс очі, дивились прямо на мене. Можливо , вона була одна з тих створінь , але таких як вона я ще не зустрічала. — Ось ми вже прийшли, заходьте. - Лілі відчинив двері, і я побачила свою «неймовірну», «прекрасну», «чудову», кімнату.
