Я злякалась, і почала кричати. Та нічого не допомогло, я лежала на чомусь твердому, та водночас мʼякому. Я лежала, на комусь..!
—Що, ти за дівчисько, чорт побирай! -гарикнув незнайомець. Його голос був суворим, але лагідним.
Піднявшись з нього, ми переглянулись. Він був старшим, можливо на років пʼять, або й на шість. Волосся було довге, була і борода.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Його очі були неймовірно голуби—як море, і кришталь. Щось у ньому було таке, що розібрати було важко. Але він думав, явно проте що й і я, адже погляду так і не відвів.
—Так і будеш мовчати? Хто ти!— голосно сказав чоловік.
—Я,я..Я не знаю як сюди потрапила, це якась чудесія, мене звуть, Грейс.
Молодець, ліпшого придумати не могла?Дурбецало.
—Що ти сказала? Грейс?— сказав він, з якимось здивуванням в очах.
—Так, ви не дочуваєте, чи що. — вирвалось у мене.
Він скептично поглянув на мене. Ми й досі сиділи, на підлозі з дерева. Та раптом відкрив рота, щоб щось чи то сказати, чи то запитати.
Я відчула щось, ніби ниточку яка тягнулась звідкилясь. З лісу. Дивовижно, як таке може бути?Мене як буревієм зняло, я встала і пішла до дверей. Мене зупинив свист за спиною.
—Куди зібралась дівчисько, ніч на дворі. — сказав він, чим ще більше мене почав дратувати.
—Та я ліпше в лісі залишусь ніж тут. З людиною яку я, навіть не знаю як звати. — сказала я, і обурливо глянула на нього.
—Тут ведмедів немає. А от Мінекери* тебе б скуштували, вони таке полюбляють. Мене звуть Доріан.
У нього зʼявилася усмішка. Він що, фліртує зі мною? Сучий син. Щоб йому очі відірвали ці Мінікери ,чи як їх там.
