— Так. - відповів хлопець, точніше принц Джаспер.
Мій мозок не хотів сприймати стільки інформації за ці останні дні. Я попала у невідомий мені світ, заблукала в лісі й прийшла в будинок до чоловіка на імʼя Доріан. Який насправді не людина, а істота яка охороняє той проклятий ліс. Я хотіла втекти, і дістатися гір Морфея самотужки. Але мене викрали. Викрали немов немовля, через це мені хочеться плюнути прямо йому в пику за це. Зараз, я знаходжусь у Королівстві Зими, окутана теплим покривалом, й вдягнута в якісь не знайомі мені речі. Мене везуть у незрозумілому мені напрямку, але все ж таки ми будем їхати повз ті гори. А можливо й там залишимось.
Мені було вельми не зручно сидіти зі звʼязаними руками, й дивитись на Джаспера, котрий не зводив від мене погляду. Це було дивно, ми дивились один одному в вічі й нічого не говорили. Але, раптом віз різко зупинився і від сильної швидкості мене кинуло прямо в принца.
Джаспер, швидко допоміг мені піднятись, і почав щось робити. Він розвʼязує мені руки?
— Вибачте, не хотів вам нашкодити. Тут дуже сильний лід тому..
— Все добре, Джейку. Їдьмо дальше. - перебив принц , чоловіка в чорному.
Тоді він знов поглянув на мене, але раптом мої руки видихнули з полегшенням. Я поглянула на свої запʼястя які були червоно-сині, мов кров і найхолодніший лід у світі. Не знаючи, що відповісти на його «добродушність», я сказала:
— Дякую, що хоча б розвʼязав руки. - сухо відповіла я.
— Грейс, я не хотів щоб наша перша зустріч була такою, жахливою. Але чорт забирай, ти точна та про кого мені говорили? Та дівчина явно не була такою, не вдячною та з таким характером як золото. - запитав він.
— Вибач, але якого біса ти знаєш як мене звуть? Хто тобі розповідав про мене? - і тут я замовкла, чи може він бути таким як Доріан?
— Грейс, тебе знає кожен хто чекав на тебе роками. І так, я не людина. Ти не помиляєшся. — сказав Джаспер, і щось почав діставати з сумки яка лежала поряд з ним.
Стоп. Що, це було щойно? Здається, я не говорила останнього питання в голос. Який він зрозумів, що я про таке подумала? Що за чортівня, чи це я вже поїхала дахом і не памʼятаю говорила я щось в голос а що ні.
— Ти, я так розумію , не знаєш про нас нічого. В мені тече кров наймогутніших істот Прифії. Я нащадок з роду фенікса, їхнім володарем був мій батько і матір. Фенікс може читати думки інших, коли їм заманеться, але якщо людина може контролювати свої емоції, і не пропускати крізь свій мозковий щит чиїсь навіювання, то я не зможу прочитати її. Зараз з роду Фенікса залишились одиниці. Ми з Пітером останні нащадки цих істот. — пояснив Джаспер, і дістав два яблука з сумки. - Будеш? Зараз крім цього, немає чим перекусити посеред лісу.
